Віднині ви — повновладний господар цього краю. — Певний час він розминається між двома деревами, імітуючи удари карате, ніби змагається з двома противниками, а тоді похмуро нагадує собі: — Оскільки чекати армійської кухні тут не варто, про харчі відтепер доведеться дбати особисто. А ще — спробуйте хоча б приблизно зорієнтуватись на місцевості.
Дезертир видобуває з кишені кусок чорного армійського сухаря і, гризучи його, рушає в дорогу.
На лісовому роздоріжжі він наступає на щось металеве.
Розгрібає ногою землю і бачить, що під ним дороговказ, на якому читає: "Святеннники — 3 км".
"Святенники?! — дивується він. — Дати таку назву селу міг тільки пророк".
Піднявши дороговказ, Авгура повертає його в один бік, у другий. Нарешті обирає напрям і, ввігнавши стовп у піщаний ґрунт, рушає туди, куди показує стрілка.
8
Вони мовчки пройшли коридорами головного корпусу інституту, мовчки всілися на заднє сидіння чорної "Волги", і капітан наказав водієві рушати. Тільки коли цей, як називали поміж собою подібні "волги" студенти-українці, "кацапський воронок" зупинився перед першим світлофором, капітан несподівано заговорив:
— Як я вже казав, один наш співробітник на фуршеті вашому справді був. Але, не повірите, на цьому інциденті увагу начальства він не акцентував. Тобто в загальному звіті він, звичайно ж, написав, що відбулася словесна перепалка між початкуючим сценаристом Ігу— дою і працівником обкому, але без натиску і, що в нашій справі дуже важливо, без політичних оцінок і зайвої демагогії. Навіть важко пояснити, чому він так повівся: чи то з нелюбові до партчиновників, чи дуже вже йому сподобалася ваша реакція. А, може, просто не захотів псувати анкету майбутньому кіносценаристові, чи, може, й кінорежисерові, знайомством з яким ще колись пишатиметься?
Ігуда знавісніло поглянув на кадебіста, і раптом відкрив для себе, що той не знущається, і навіть не жартує.
— Що, справді? — несамохіть вирвалося у нього.
— Як одна з версій. Недарма кадебісти зі "старої наполеонівської гвардії" бурчать з приводу того, що, мовляв, молода чекістська поросль занадто м'якотіла та лібералізована й остаточно втрачає чекістський гарт часів "незабвенного" Фелікса Едмундовича...
— Тобто, хотіли сказати: Берії.
— Берія у нас не в пошані. Навіть у колі "старої наполеонівської гвардії". Отож, слухаю інформацію з перших рук. На історичні екскурси не відволікатися, і, бажано, з усіма можливими деталями, оскільки в загальних рисах нам давно все відомо, — й цього разу намагався Глотов не виказувати свого роздратування. — Як-не-як, надійшло одразу три доноси...
— Невже три?!
— В подібних випадках зазвичай надходить по п'ять. Хоча, коли під протокол, це тільки заважає нашій роботі. Тобто, я хотів сказати, що отримано було три інформації, — запізніло схаменувся капітан, не дуже й переймаючись тим, що "проговорився". — До речі, жоден з "дописувачів" цього випадку серед зареєстрованих інформаторів наших не значився.
— Що за божевільна країна!
Почувши це, водій, який досі й рота не розкривав, раптом виклично гмикнув.
— Цікаво, товаришу капітан, що б він сказав, передивившись нашу денну пошту?
— У нас тепер демократія, то, можливо, колись і прогляне її, і не тільки денну. Слухаю вас, Ігудо, слухаю; жоден священик не вислухає вас із такою увагою і таким розумінням. Якщо інформатори не збрехали, цей номенклатурник назвав вас "бандерівцем"...
— "Оунівцем", якщо вже бути точним. А ще точніше — "оунівцем із криївки"
— Що, власне, одне й те ж. А з чого все почалося?
Ігуда повів плечима, як штангіст перед підходом до снаряду, і поблажливо всміхнувся своєю месіансько-пастирською посмішкою.
— Як завжди... З балачки про комуністичні репресії тридцять сьомого, про переслідування митців... Причому він сам завівся на цьому, стверджуючи, що публіцисти зловживають неперевіреними даними, покладаючись на якихось там "солженіциних та суворових[8]". Я, звичайно, сказав усе, що думаю з цього приводу, а він, замість того, щоб полемізувати, посилаючись на факти, спалахнув: "Ні, мене, звичайно ж, попереджали, що ви, Ігудо, націоналіст і бандерівець. Але тепер ви вже розмірковуєте, як оунівець з криївки!"
— Ото вже й справді — "партноменклатурний ідіот", — пробурчав Глотов, одначе тут же підбадьорив Ігуду: — Проте не відволікайтесь.
— Усі, хто стояв довкола столу, завмерли. Такого різкого випаду не чекав ніхто. Та й сам партноменклатурник відчув, що ляпнув зайве, і що слова його викликали болючу реакцію не лише в мене, хоча йому здавалося, що розмова точиться лише поміж нами двома. Й ось тоді, в цілковитій тиші, що запанувала за столом, я і сказав йому: "Ні бандерівцем, ні оунівцем досі не був. Але коли я все ж таки цим "оунівцем з криївки" стану, ви дізнаєтеся про це першим. Тому що повішу вас на першому ж ліхтареві. За яйця!"
— Що, справді, так і сказав?! — несподівано розреготався водій, оглянувшись на Ігуду.
— Дороги пильнуй, — приземлив його Глотов. — Не сумніваюся, що ви сказали саме так.
— Якщо сумніваєтеся, звірте за доносами.
Водій знову демонстративно покректав й очікуюче поглянув на Глотова.
— У доносах цього нема, — нагадав він капітанові.
— То що, накажете сумніватися? Не думайте, Ігудо, що я схвалюю цей ваш випад. Він некоректний. Але мовлено сильно. Переповідайте свою версію далі.
— А далі я взявся за пляшку з шампанським і чекав. Якби він сунувся битись, убив би, як скаженого пса. Але він знітився; розумів, що вже не ті часи, коли за одне тільки номенклатурне тавро "націоналіст" людину розстрілювали, або заганяли до комуністичного концтабору.
— До сталінського, — ненав'язливо уточнив Глотов. — Це витівки сталіністів.
— Сталін на вас образився б, капітане: він "сталіністом" не був, і це має принципове значення, тому що в реальності він був комуністом. Так от, партноменклатурник сам злякався розголосу, якого може набути ця сутичка серед кіношників, та й не тільки... Ось і все. Ви хотіли почути від мене тільки це? Тільки для цього й возите мене в своєму... в своїй "волзі", щоб почути розповідь про цю сутичку?
— Хотіли сказати: "в кацапському воронку", а не "в "волзі".
— Тільки так і називаю цей ваш членовоз — "кацапським воронком".
— Отож бо й воно. А що до того партноменклатурника... Чи варто було аж так загострювати? Скандал на політичному ґрунті, та ще й з такими ідеологічними крайнощами, як ОУН — УПА, — справа кепська.
— В подібних ситуаціях я завжди реагую однаково. Тому повторюю: убив би, як скаженого пса!.. Я не можу допустити, щоб якесь комуніст-кацапське одоробло повчало, як мені, українцеві, та в моїй Україні, жити; кого визнавати за борців за незалежність, а кого не визнавати.
— Слухай, чоловіче, ти що, й раніше почувався таким сміливцем? — знову озвався водій — Чи це ти похоробрішав, увірувавши, що тепер, за перебудови, таких, як ти, в табори не запроторюють?
— Цей — і раніше, — впівголоса проказав Глотов, проте ні водій, ні Роман на зауваження його не відреагували. — Перші доноси на нього почали надходити, ще коли старший сержант Ігуда служив строкову в роті бригадної розвідки, на посаді заступника командира взводу, а певний час навіть виконував обов'язки командира взводу.
— То ми з вами, пане Ігудо, колеги, — пожвавішав водій. — Я теж починав з розвідки, тільки з полкової, і теж закінчив службу старшим сержантом.
— Хто сказав, що тепер уже в табори не запроторюють? — перепитав Ігуда, відкидаючись на спинку сидіння. Він демонстративно не бажав зводити розмову до взаємних, із водієм, армійських спогадів. — Данила Стратника, по-вашому, що, садили не зараз, а за режиму вашого Рудого Коби?
— Стратника... — хмикнув капітан. — Стратника — то вже інша історія. Що стосується цієї персони, то тут усе під протокол. Під час обшуку в нього знайшли одверто антирадянські твори: і в вигляді його власних рукописів, і в вигляді відксерокопованих статей кількох дисидентів. До того ж, він зв'язався з однією дуже брудною компанією, в діяльності якої було стільки ж політики, скільки й криміналу.
— Неправда, хто-хто, а Стратник не міг бути там, де... кримінал. Політика — так, тут заперечувати важко, але кримінал... Якщо б він хоча б підозрював, що хтось із того гурту порпається в криміналі...
— Зараз ми це не обговорюватимемо. Є ваші припущення і ваші суб'єктивні враження, — а є доконані факти... — після нетривалого мовчання проказав Глотов, даючи зрозуміти, що полеміки з цього приводу не відбудеться. — І в Мордовії, в таборі, він тримався не найкращим чином; прямо скажемо: зламався чоловік. Ні-ні, я не осуджую, хтозна, як повелися б у тій ситуації ми з вами, адже в таборах і не таких ламали, а його ж везли до Мордовії вже тяжко хворим, царство йому...
9
Знову десь посеред Зони...
Знелюднілий лісовий хутірець на сім чи вісім хатин сирітно тулився до пологого берега річечки, яка поставала єдиним зв'язком між цією цивілізаційною пустелею і звичайним, божественно визнаним і визначеним людським світом.