Іде дівчинка в школу. Бантики чистенькі, платтячко випрасуване, черевики блищать. Поряд з нею — мама, несе її портфель. А позаду двоє хлопців ідуть, розмовляють.
Один каже:
— Дивись, яка охайна дівчинка. Аж глянути любо. Чистьоха.
А другий йому відповідає:
— І зовсім вона не чистьоха.
— Це чому? — здивувався перший. — Вона ж он яка чистенька.
— А тому, що все за неї мама робить. Навіть портфель її до школи носить, я щодня бачу. Ліниві охайними не бувають.
Так чи не так?..
— Мамо, ти надовго? — спитала Настуся, підвівшись з подушки.
— Надовго, доню, лежи. У мене сьогодні багато справ. А ти, Павлику, — звернулась вона до сина, — сідай за уроки. Бо знову з читання трійку принесеш.
— Не принесу, — насупившись, пробурмотів Павлик. І щось гірке, невимовно образливе стиснуло йому груди. Навіть не було бажання виправдуватись. Звичайно, можна було розказати, що трійку він одержав через Сашка, який весь час смикав його за полу курточки, коли він читав...
Прудка коричнева ящірка вже поверталась додому, коли знов відчула небезпеку. Зупинилась, завмерла. Попереду стояв той самий хлопчисько в червоних тапочках, який мало не вловив її недавно. Ледве утекла.
Хлопчисько теж завмер. Ще мить — і прожогом кинувся до неї. Але вхопити ящірку руками не так легко.
І хлопчисько побіг за нею, намагаючись наступити на хвіст.
Бідна ящірка відчайдушно звивалась між кущиками трави, пірнала під опале листя...
Спочатку було тепло, а потім підмерзло. Дороги стали блискучими і слизькими. Бабуся сказала:
— Почалася ожеледь.
Я все-таки вийшов на вулицю. Дивлюсь, по дорозі біжить хлопчик. Він біг, біг і — бух! — простягнувся на льоду.
Вітер зірвав з нього шапку, і вона покотилася по дорозі. Я стояв біля воріт і голосно сміявся.
Хлопчик встав, сердито подивився на мене і кинувся наздоганяти свою шапку.
Я побіг за ним. Мені цікаво було дізнатися—дожене він її чи ні...
Були якось Петько з Миколою в лісі. Суниць вони назбирали мало, зате двох їжаків зловили. Трапились вони на дорозі — ну як їх не взяти?
Понесли хлопці їжаків додому, кожний до себе.
Минуло ще кілька днів. Знову зустрілися хлопчики і засперечались, хто з них більше любить свого їжака. Петько хвалиться, що годує їжака молоком, всякого ганчір’я намостив у кутку комори, шоб добре було спати йому, мало не голки йому чистить…
— А ти що зробив для свого їжака? — питає Миколу...