Важко збагнути, що коїться з мовою,
Милою, ніжною, гнучко-шовковою.
Протягом низки останніх століть
Завдано скількі тобі лихоліть...
Дійсно, можливо привчити до іншої.
Hавіть, гучнішої, мабуть, не гіршої.....
Відстрілюють ідейних українців
Віп-зрадники, за дурість завербовані...
Стирчать з землі, з небес дроти оголені.
Ламають наші руки, рвуть як листя –
Нападники свої й чужі м'язисті.
Людина ж – та сильнішає у бійні...
За Батьківщину гинули і гинуть.
Між нами ж — й вороги й глузівники.
А сльозоточить матінка за сином.
І помста побратимська на віки!
І мам, і Батьківщин не обирають.
Боронять справжні діти свій поріг...
Заморозило сходи і куряву.
От і оченьки в паморозь щуримо:
Зупинилась бабуся, бо ковзає.
Пішаки, театральними позами,
Рукавичками – до арматурин,
За автівки, зненацька, тримаються,
А ті, інколи, пікають цяцьками...
На склі балконному з'являються шаради:
Знімає лютий кінострі́чки
Про Занзібар, піратів, шхуни, водоспади
Й про кришталеві черевички.
Стежка́ми: шубки, утепля́нки – дефіляда!
Та кожен дивиться під ноги й гріє ніс...
Над країною теплішають сніги.
І надійність проявляється у людях,
Де не смітяться відносини й ставки,
Й зразу виднося – що з ким надалі буде...
Поверну́сь до тебе у наступному житті.
Можливо, просто м'ятою на підвіконні.
Мене ти зна́йдеш, би не знати самоти —
В крамничці квітів, серед інших еталонних.
…Повір, що я …зміню́ся; і кращою – ніж ти й хотів.
Аби тебе не збезсердечило життя.
Зустрінсь ми молодими, притерлися б на видноті...
Сьома ранку. Лютий
Ху́хкає снігами.
Вийшов не зітхнути –
Дихати світами...