Зізнаюсь чесно: я хвилювався. Але гукнув на кухню до мами зовсім байдуже, ніби говорив таке чи не щовечора:
— Я пішов до клубу. На репетицію.
— На яку ще репетицію?
Але я вже за порогом. Над верховіттям горіхів і слив, обшарпаних вітрами і дощем, ледь світліє небо. Подекуди прокльовуються зорі, але їх негусто. А місяць геть заблукав у хмарах.
Стежка до хвіртки — наче ковзанка. Як зайшла осінь — відтоді й дощі ллють. Аж голову схиляю, щоб розгледіти, куди ногою стати...
Читати повністю →
У двері директорового кабінету хтось постукав. Не встиг Іван Михайлович підняти голову од паперів, як у кімнату квапливо ввійшла чергова вчителька — Ніна Пилипівна, фізик, тягнучи за собою наїжаченого хлоп'яка.
— Ось, глядіть, Іване Михайловичу! Знову цей Борута! Мало, виявляється, йому підлоги! Він уже на шафи дереться!
Іван Михайлович втомлено поклав ручку, підпер кулаком голову, мовчки, з докором глянув на хлоп'яка. Знову щось накоїв цей Вітько Борута з четвертого класу...
Читати повністю →
Андрійко вийшов на дорогу, що спиналась на пагорб і там обривалась, наче ховалася в небі. Села вже не було видно, тільки верхівка височенної тополі, що росла коло хати дядька Дмитра Зайчука, стриміла над пагорбом.
Андрійко спустився в долину і зупинився.
Було тихо-тихо, аж у вухах дзвеніло. А потім від того дзвону мовби одірвався один малесенький дзвіночок і полетів, полетів угору, до самого сонця. Жайворонок! О-ондечки він, крильцями тріпотить… А з пшениці й собі — сір-р!....
Читати повністю →
Хвилюючі дні настали для Сашка: незабаром до школи. Мама накупила зошитів, олівців… Гарні такі, пахучі. Так і хочеться в руки взяти погратися.
— Не чіпай, а то замацаєш зошити — писати ні в чому буде! — відгонить його мама від шкільних обновок.
Еге ж, спробуй не чіпати, коли так хочеться.
Тато головою хитає докірливо:
— Ну й непосида ти, Сашко! Важко тобі в школі буде. Там же дисципліна, це тобі не на вулиці гасати.
— А яка вона — та дисципліна? — цікавиться Сашко...
Читати повністю →
Щоб хто тільки знав, як я цього року чекаю весну! Ще з того літа. Відтоді, як ми з дідусем Антоном знайшли кленову колодку.
У селі в дідуся Антона й бабусі Олі я живу щоліта. Оце як тільки почнуться канікули — через кілька днів я уже в них.
Помагаю дідусеві та бабусі з господарством справлятися: наглядаю за курчатами, щоб кіт чи ворона не поцупили котре, малину, смородину збираю на варення. Та хіба мало на селі роботи!..
Читати повністю →