Мене щемно огортає передчуття осені, коли за селом стихає гул комбайна, коли в тиші ночей на землю починають падати зорі та груші, а з небесного купола з'їде Великий Віз. А ще як побачу в пишних кронах жовтий листок, а ще як підпалить хтось картоплиння!
Дим перемішується з пахощами яблук і нагадує мені, що це минає серпень, що сонце заходить зовсім не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа, а я наче й не набувся в його теплі, не нажився в його розкоші!..
Читати повністю →
Здрастуйте, мамо! Добридень, рідненька!
Пишу Вам листа із далеких доріг.
Давно вони в світ мене вивели, ненько,
І рідко пускають до Вас на поріг...
Читати повністю →
Поки ми діти, земля з любов'ю стелиться нам під ноги. Ми бігаємо по ній від краю до краю й пізнаємо її очима, долонями, підошвами… З літами вибираємо собі той клапоть, на якому нам найкраще. А вибравши, шукаємо там вільну місцину, щоб поставити хату: від дощу, холоду й недобрих людей…
Муруючи стіни, перед очима завжди робимо вікна. Не тільки для того, аби знати, коли день, коли ніч, але й щоб весь час бачити небо, сад, поле та яка пора надворі – січень чи квітень, серпень чи листопад...
Читати повністю →
Дорога хатина, де живе родина. (З народного)
Здрастуй, моя хато! Живи довго-довго і прости мені, що любов до тебе випробувана розлукою. Я вже повернувся.
Наніс у світлицю пахощів чужих країн, і зараз душа моя вітається зі знайомими кутками, з речами, зі шпаринами-щілинками та з маленькими обновами, що впадають у вічі.
А хата обступає мене рідною ласкою, гомонить минувшиною і знімає з моїх плечей втому, наче з брудної одіжі роздягає...
Читати повністю →
"Якщо тобі важко, знайди того, кому важче"... — радить давня мудрість нещасному, аби він утішився хоч тим, що йому не зовсім зле, що йому більше за когось поталанило.
1.
Давно колись я опинився далеко за селом. Уже починало сутеніти, а на версту кругом — ні душі. Тільки купка верб на дні широкої долини. Закутали ноги в туман і стоять під щербатим місяцем. Це ж не одну ніч вони самують у цьому безгомонні! До них ні дороги, ні стежини, тільки влітку, навпростець, забреде людська худоба...
Читати повністю →