ПЛАТОНОВ, Андрій Платонович (Платонов, Андрей Платонович, автонім: Климентов — 20.08. 1899, Ямська слобода, на околиці Воронежа — 05.01.1951, Москва) — російський письменник.
Народився у багатодітній родині слюсаря-залізничника. Закінчив кілька класів церковнопарафіяльної та міської шкіл. Сім'я дуже бідувала, Андрій був найстаршим серед десяти дітей, тому з чотирнадцяти років змушений був працювати посильним страхового агентства "Росія". З 1917 р. Платонов — робітник ливарного цеху вагоноремонтного заводу, потім — учень залізничного політехнікуму, електрифікатор, меліоратор, профспілковий працівник. У 1918 р. Платонов вступив у залізничний технікум, а наступного року влаштувався журналістом у Новохоперську (впродовж двох років написав понад 200 статей, присвячених різноманітним питанням суспільно-громадського життя).
На цей час припадає початок літературної діяльності Платонова. Він виступав як поет, публіцист, критик, прозаїк. У воронезьких газетах і журналах з'являються статті, присвячені складним соціально-філософським питанням, перші оповідання. У 1921 р. вийшла друком і його публіцистична книга "Електрифікація" ("Электрификация").
У 1920 р. Платонов став делегатом першого Всеросійського з'їзду пролетарських письменників, де представляв Воронезьку письменницьку організацію. Упродовж 1921-1922 pp. Платонов працював головою Надзвичайної комісії у боротьбі з засухою у Воронезькій губернії. Поетична збірка "Блакитна глибина" ("Голубая глубина") та низка фантастичних оповідань: "Маркун" ("Маркуй"), "Нащадки сонця" ("Потомки солнца"), "Оповідання про багато цікавих речей" ("Рассказ о многих интересных вещах"), які з'явилися у 1922 p., передаючи подих епохи, захоплення грандіозними проектами планетарних змін на основі науково-технічних досягнень і нових соціальних учень, проте, ще не давали підстав говорити про творчість Платонова як про помітне явище у російській літературі.
Після закінчення у 1924 р. технікуму Платонов деякий час (до 1926 р.) працював губернським меліоратором, очолював роботу із електрифікації сільського господарства. Платонов надзвичайно захоплювався будівництвом і водночас наполегливо продовжував займатися літературою: публікував публіцистичні статті, оповідання та вірші у місцевій пресі. У публіцистиці тих років Платонов виступає як мрійник-максималіст, борець зі стихійними силами у природі та житті. Водночас, напружені філософсько-етичні пошуки Платонова тих років (на його формування справили вплив філософські ідеї О. Богданова, К. Ціолковського, М. Федорова, В. Розанова) не дозволили йому розчинитися у знеособленому потоці пролетарської літератури. У 1926 р. вийшли друком повісті Платонова "Місячна бомба" ("Лунная бомба") й "Ефірний тракт" ("Эфирный тракт"), у яких віра в технічний прогрес поєднується з утопічним ідеалізмом ремісника-винахідника.
У 1926 р. Платонова обрали у склад ЦК Союзу сільського господарства та лісових робіт, і, залишивши службу у Воронежі, він разом із дружиною, Машею Кашинцевою, переїхав у Москву. Але його робота в ЦК сільського господарства не складалася як слід, тому, пропрацювавши три місяці у Тамбові завідувачем відділу меліорації, Платонов знову, тепер уже остаточно, оселився у Москві і перейшов на літературну роботу, співпрацюючи з московськими журналами "Красная новь", "Новый мир", "Октябрь", "Молодая гвардия". У ті роки він написав дві повісті — "Ефірний тракт " і "Єпіфанські шлюзи ".
Повість "Єпіфанські шлюзи"("Епифанские шлюзы", 1927), яка стала своєрідним літературним "дебютом" Платонова в ролі тепер вже професійного письменника, присвячена реформаторській діяльності Петра І: в основу твору покладені реальні історичні факти. У 1699—1704 рр. робилися спроби створення каналу між Волгою і Доном. Виконавцем проекту був англійський "майстер корабельних справ" капітан Перрі. Через початок Північної війни будівництво каналу було призупинено, а Перрі повернувся додому. Перебіг сюжету повісті підпорядкований жорстокій логіці перемоги реальності над мрією. Наречена Перрі повідомляє йому про своє весілля з іншим; проект, роботі над яким повністю присвячує себе інженер, на практиці виявляється нездійсненим — у шлюзах недостатній рівень води; кріпаки тікають з будівництва. Реалізація проекту закінчується стратою Перрі.
У цей період, за словами Н. Болот, "починає викристалізовуватися поетика Платонова: прямолінійність у вираженні ідеї поступається місцем подвійній авторській позиції; спрямованість в майбутнє змінюється пошуками глибинного сенсу життя — "речовини існування"; герої — самотні винахідники, мандрівники, диваки, схильні до філософії. Складається і неповторна мовленнєва фактура: стиль майстра засновується на поетичних прийомах та словотворчому механізмі мови, що виявляє приховане, первісне значення слова. Увиразнювальна "недорікуватість" Платонова була безпрецедентною в російській літературі, частково спираючись на традиції символізму, а також засвоюючи досвід авангарду та газетну лексику свого часу". Нова поетика знайшла своє вираження в повістях "Ямська слобода" ("Ямская слобода", 1927), де на тлі життя однієї слобідки авторові вдалося показати процес розкладу егоїстичних індивідуальностей і народження людей нової, соціалістичної, формації; "Місто Градов" ("Город Градов", 1928) — сатира на радянську бюрократію; "Сокровенна людина" ("Сокровенный человек", 1928) головний герой якої Фома Пухов, простий робітник, котрий усім серцем прагнув служити революції, у певний момент засумнівався у правильності вибору свого життєвого шляху, і тому вирушає у мандри по країні, щоби знайти логічне пояснення дійсності, але замість будь-якого сенсу знаходить соціальний абсурд. У сатиричній утопії-памфлеті "Антисексус" ("Антисексус", 1928) висміюється ідея відмови від плотського кохання заради громадської діяльності, а також документально-монтажна література "лівацьких" письменників.
У 20—30-х pp. Платонов написав також значну кількість оповідань, серед яких виділяються "Лугові майстри" ("Луговые мастера"), "Зневірений Ма-кар" ("Усомнившийся Макар"), "Нічним небом" ("Ночным небом"), "Батьківщина електрики" ("Родина электричества"), "У прекрасному та бурхливому світі" ("В прекрасном и яростном мире"), "Такир"("Такир"), "Третій син" ("Третий сын"), "Сміттєвий вітер"("Мусорный ветер"), "Фро "("Фро"), "Липнева гроза "("Июльская гроза"), "Залізна баба "("Железная баба"). Після публікації нарису "Че-Че-О"("Че-Че-О", 1927) і, особливо, оповідання "Зневірений Макар"(1929), яке з негативним відгуком прочитав Й. Сталін, на автора посипалися звинувачення з боку радянської критики в анархо-індивідуалізмі. Платонова перестали друкувати, не допомогло навіть звернення за допомогою до Максима Горького. Восени 1929 р. за завданням Наркомату землеробства П. вирушив у поїздки по радгоспах і колгоспах Середньої Росії. Враження від цих поїздок Платонов виклав у повістях "Походження майстра" ("Происхождение мастера", 1929), творі, який пізніше стане своєрідною експозицією до "Чевенгура"; та "Про запас" ("Впрок", 1931), де іронічно описав колективізацію. Останній твір різко засудив Сталін, що спричинило нову хвилю ідеологічного цькування Платонова. У партійній критиці повість назвали наклепом на "нову людину" та "генеральну лінію" партії, що змусило Платонова надіслати листи до центральних газет з визнанням своїх ідейних "помилок", хоча його "вибачення" так і залишилося непоміченим. В атмосфері повної ізоляції Платонов написав трагедію "14 Червоних Хатинок" (У 14 Красных Избушек", 1931) — про голод у російській провінції, що став наслідком сталінського "великого перелому" 1929 р.
З 1931 до 1935 р. Платонов працював старшим інженером-конструктором у Республіканському тресті з виготовлення мір та ваг. 1934 р. разом із групою письменників побував у Туркменистані. Значними художніми здобутками прози Платонова тих років стали повісті "Джан"("Джан", 1934), головний герой якої Назар Чагатаєв рятує народ джан — сиріт, жертв безглуздої перебудови світу, — виводячи його з мертвої пустелі, і "Річка Потудань"("Река Потудань", 1937): розповідь про кохання червоноармійця Микити і вчительки Люби. Ідея твору — виховання почуттів, висока відповідальність однієї людини перед іншою. У 1938 р. був заарештований 15-літній син Платонова, якого звинуватили в антирадянській агітації. Звільнений він був лише в 1941 р. клопотаннями М. Шолохова (в той час депутата Верховної Ради СРСР), але невдовзі помер від сухот, на які захворів у таборі. Смерть сина боляче пригнічувала письменника в усі подальші роки його життя.
Лише наприкінці 80-х pp. вийшли друком найвизначніші твори Платонова, написані на межі 20—30-х pp.: "Чевенгур" ("Чевенгур", 1929), "Котлован" ("Котлован", 1930) та "Ювенільне море" ("Ювенильное море", 1934), що складають своєрідну трилогію-літопис трагічної сталінської доби. У романі "Чевенгур" двоє головних героїв — Дон Кіхот революції Степан Копьонкін та її Гамлет — Сашко Дванов, котрі шукають у світі й у людях комунізм, але романтичні надії приводять їх до трагічної загибелі. Роман є багатоплановою оповіддю, у якій лірика та сатира переплетені з філософськими роздумами та політичними алюзіями. В основі сюжету — опис виникнення і загибелі міста-комуни Чевенгур, куди приїжджають після ряду пригод герої роману, син рибалки, котрий утопився, Сашко Дванов і Дон Кіхот революції Степан Копьонкін. У Чевенгурській комуні "скінчилася історія" — очистивши місто від буржуїв і "решти наволочі", знищивши господарство, люди харчуються дарунками землі і сонця. Солдати, що напали на місто, остаточно знищують мешканців міста. У другій частині трилогії, повісті "Котлован", письменник розмірковує про загальну трагедію буття. В останній її частині ("Ювенільне море") Платонов шукає шляхи виходу для суспільства. Трагічні твори Платонова суттєво відрізняються від антиутопій Є. Замятіна або Дж. Оруелла, котрі конструюють свої антисвіти і попереджають читача ніби збоку. Натомість Платонов перебуває всередині як радянських антиутопічних реалій, так і свого художнього світу. Як зазначає К. Шахова, твори Платонова "містять безумовне заперечення викривленого, убогого, спрощеного розуміння комуністичного ідеалу, котрий, врешті-решт, є соціальною та політичною утопією щасливого майбутнього суспільства, що мала найбільше поширення і найсильніший вплив з усіх створених раніше".
Найдовершенішою книгою Платонова вважається повість "Котлован".