Франсуа Моріак

Біографія

Сторінка 2 з 2
  • Моріак Франсуа
  • Моріак Франсуа
  • Моріак Франсуа

Пристрасть Моріака до деталей, перенасиченість ними прози письменника, їхній надмір створюють у романах Моріака специфічну атмосферу тієї особливої задухи, яка буває в кімнатах, загромаджених речами, власники яких звикли до нерухомого життя.

Специфіка реалізму Моріака полягає у тому, що цією картиною він не обмежується. Намагаючись вибратися з полону окремішнього та повсякденного, він стверджує певні істини як постійні, навіть вічні. "Я метафізик, котрий працює на конкретному матеріалі", — точно визначив Моріак сутність свого методу. "Конкретний матеріал" тут — бордоські Ланди і побит буржуазної родини. Метафізичне ж його осердя — "конфлікт Бога та людини в релігії, конфлікт чоловіка та жінки в коханні та конфлікт людини із самою собою". У цій тріаді її частини нерозривно пов'язані. Стверджуючи, що "любов — Бог і Бог — любов", М. замикає першу й останню ланки ланцюга. Усе, що протилежне любові, протилежне у нього й релігії і зазнає рішучого осуду. Егоїзм, скупість і навіть байдужість, апатія, в'ялість сприймаються як нестача тепла, любові й, отже, як гріх. Шкільний учитель Бордас ("Мавпочка") відмовився приділити увагу нещасній дитині, не запобіг її смерті, "пригрів якось увечері, а вранці вигнав, як приблудного пса", й тому винен у порушенні людського та професійного обов'язку, адже "вчитель — той, хто настановляє, той, хто вчить, хто пробуджує людське у людині". Значно серйознішим за юридичний злочин є для Моріака злочин по совісті. Саме із цих позицій він протиставляє офіційному суду над Терезою інший, моральний суд.

Соціальні закономірності, які спостерігає Моріак, уявляються йому порушенням вищих моральних законів. І внутрішня структура моріаківських персонажів до певної міри протилежна логічному зчепленню, що демонструє як залежність особистості від соціального середовища, так і можливості її активної діяльності.

Люди для Моріака схожі на розлогі, пустельні палаци, власники яких займають лише декілька кімнат і ніколи не зазирають у бічні прибудови. Більше того, у ці прибудови небезпечно зазирати. Один із небагатьох привабливих персонажів Моріака, абат Калу з роману "Фарисейка", настійливо повторює своєму вихованцеві: "Ніколи не слід втручатися у чуже життя всупереч бажанню людей... І ніколи не слід відкривати двері ані в їхнє друге, ані в третє життя, відоме лишень одному Господу Богу..." Так у поетиці Моріака виникає уявлення про людину як про істоту таємничу, багатоповерхову, нерозгадану, що призводить на практиці до відтворення підтексту. Відштовхнувшись від реалістичних описів якого-небудь Мальтаверна чи Бальзака, заземливши сюжет, Моріак потім заводить оповідь у глибини глибин. Це надає прозі певної хисткості. У товщі повсякденного буття він шукає властивості, що дозволяють зблизити прозу та трагедію і досягнути на цьому шляху нових естетичних ефектів.

Моріаківський роман, у якому вчинки героїв не зводяться до домінуючого інтересу, але мають чимало, нерідко взаємовиключних, мотивів, роблять його форму діалогічною, такою, що передбачає рухомість авторської точки зору. Письменник не вважає себе верховним суддею персонажів і подій, але радше їхнім учасником, що визнає можливість розмови чи навіть суперечки зі своїм героєм. Звідси й з'ява у романах Моріака двійників і парадоксальні дефініції. Так, персонаж "Дороги в нікуди" названий "гадиною-жертвою". Але "гадина-жертва" і Тереза Дескейру, отруйниця чоловіка і в'язень провінційної родини, і адвокат у "Гадючнику", і "підліток" з останнього роману. Звідси ж і найважливіший стильовий прийом Моріака — невласне-пряма мова, коли автор, втрутившись у роздуми героя, виступає з ним заодно, подекуди підмінює його й дозволяє собі сказати: "Тереза — це я" у тому самому сенсі, в якому Г. Флобер говорив про мадам Боварі: "Емма — це я".

Принцип ідеалізації чужий поетиці Моріака. Він не лише не поділяє своїх персонажів на "добрих" і "поганих", але вважає небезпечним подібний підхід взагалі. Змішання барв не є наслідком нерозбірливості письменника чи відсутності у нього чітких моральних критеріїв. За Моріаком, усвідомлення людиною своїх чеснот, а затим і непогрішимості, святості призводить до того, що серце її черствіє, вона втрачає здатність до співчуття, а отже, впадає у значно важчі згрішення, ніж ті, які вона засуджує. Так у Моріака виникає тема релігії фарисейської, близької до фетишизму, яка небезпечніша за невір'я. У романі "Фарисейка "письменник створює один зі своїх найкритичніших образів — Бріжіт Піан, котра вважає, що властиве її натурі прагнення в усьому шукати кружних шляхів і, в підсумку, сіяти зло походить від самого Господа Бога.

У щоденниках та есе М. гірко нарікає, що в епоху машинного прогресу навіть пристрасть не захоплює по-справжньому юнака, котрий виділяє їй у житті небагато місця. Символом сучасної цивілізації уявляється йому якась молода жінка, котра на питання про расінівську "Федру" лише стенає плечима: "Скільки розмов через дрібниці". І Тереза Дескейру, котра турботливо схиляється над ліжком хворого чоловіка, аби, збільшуючи дозу ліків, повільно вбити його, не мучиться докорами сумління. Нею керує цікавість, щоправда, небезпечна, — і це все. Але й жахлива цікавість Терези не робить її монстром в очах письменника. Зло в Моріака, як і в інших метафізиків, котрі зазнали впливу католицької філософії, — не сутність, а її відсутність, нестача головних моральних цінностей, ураження духовної сфери — віри, совісті, любові. В авторському вступі, який супроводить роман, Моріак стверджує, що хотів би, щоби страждання привели Терезу до Бога і щоб вона стала гідною "імені святої Локусти", хоча багато з тих, хто вірить у "спокуту грішних і стражденних душ, стали б тоді кричати про блюзнірство".

Спроби Моріака знайти вихід із ним же накресленого кола відображаються не лише на внутрішній структурі персонажа, а й на особливостях фабули його романів. Сюжет у Моріака продовжує відігравати важливу роль і як засіб створення образів, і як спосіб вираження авторського погляду на світ. Уникнути того загального процесу послаблення сюжету, що властивий для західного роману останніх десятиліть, Моріак до певної міри дозволяє акцентування авантюрного елементу. Моріаківська авантюра завжди обертається злочином. Мотиви злочинів, утеч, переслідувань, самогубств зустрічаються в усіх романах письменника, роблячи, на перший погляд, їхні сюжети винятковими випадками. Але Моріак всіляко підкреслює саме буденність цих злочинів, порушуючи навіть єдність дії і відводячи від основного стовбура бічні відгалуження. Букетом романів називали критики "Дорогу в нікуди", одначе "букетом романів" є й "Підліток минулих часів".

Не лише проблематика, але й форма моріаківського роману викликає гострі суперечки Ж. П. Сартр, дорікаючи Моріака за авторську присутність в оповіді та "втручання" в життя героїв. заявив, що Моріак навіть не романіст. Останнім часом виникло особливе зацікавлення релігійними есе Моріака.

В Україні окремі твори Моріака переклали Д. Паламарчук і С Пінчук. З. Кірнозі

1 2