У них Ґолсуорсі узагальнив як власний письменницький досвід, так і досвід розвитку англійської та світової літератури з часів В. Шексліра і М. де Сервантеса і до початку XX ст. Письменник утверджує нестаріюче значення мистецтва, пронизаного гуманістичною ідеєю та відданого правді життя.
Один із останніх виступів Ґолсуорсі, звернений до юного покоління його країни, може сприйматися як духовний заповіт: "Ґрунтовне знання літератури рідною мовою складає найприємнішу і найкориснішу частину освіти. Не тому, що наша література перевершує інші літератури, а тому, що під час читання рідною мовою розум та уява працюють вільніше... той, хто розмовляє рідною мовою так, що вона звучить музикально, добре пише і знає створені ним шедеври, — той є освіченою людиною". У 1932 p., за два місяці до смерті, Ґолсуорсі присудили Нобелівську премію за "високе оповідне мистецтво... про трансформацію та розпад вікторіанської епохи".
Українською мовою трилогію "Сага про Форсайтів" переклав О. Терех. M. Воропанова