Джон Голсуорсі

Біографія

  • Голсуорсі Джон
  • Голсуорсі Джон
  • Голсуорсі Джон

ҐОЛСУОРСІ, Джон (Galsworthy, John —14.08.1867, Лондон — 31.01.1933, там само) — англійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1932 р.Хронологічно творча діяльність Ґолсуорсі майже точно співпадає з першою третиною XX ст. Гострі суперечності цієї перехідної епохи багато в чому визначають його творче обличчя. Гуманіст і демократ, котрий понад усе цінував особисту і професійну незалежність, він відмовився від дворянського звання, запропонованого йому урядом Ллойд-Джорджа в 1918 р. Через рік із тих самих мотивів Ґолсуорсі не захотів увійти в організовану А. Барбюсом групу "Клярте", Незалежність він зберіг і у своїх філософських та релігійних поглядах. Він зазнав певного впливу еволюційної теорії Ч. Дарвіна, але був швидше пантеїстом, аніж матеріалістом чи ідеалістом. Не був він і прихильником ортодоксального християнства, підтримуваного англійською церквою. Бог означав для нього, з одного боку, "великий творчий принцип", а з іншого — ту "суму альтруїзму", яку вміщує людське серце. "Висока поема про Христа" була в його очах ланкою, що зв'язувала ці дві ідеї. Можливо, саме через те йому було відмовлено у праві поховання в Кутку поетів Вестмінстерського абатства. Його прах був — згідно з його заповітом — розвіяний над пагорбами південного Сассексу, які він так любив за життя.

Свій шлях у літературу Ґолсуорсі розпочав уже зрілою сформованою людиною. За народженням і вихованням він належав до тієї самої верхівки середнього класу, яку з такою любов'ю і нещадністю змалював у форсайтівській епопеї. І освіту він здобув найкращу, закінчивши спочатку школу в Херроу, а потім Оксфордський університет, де студіював право. Готуючись після університету до юридичної діяльності, він здійснив декілька подорожей у Канаду, в район південних морів, на південь Росії. Проте юристом він не став. Дві зустрічі відіграли важливу роль у його долі. Старшим помічником на пароплаві "Торренс", яким він повертався через Індійський океан зі своєї найдальшої мандрівки, був Джозеф Конрад, тоді вже письменник-початківець, — дружбу з ним Ґолсуорсі пронесе через усе життя. Вдома, в Англії, на нього чекала ще одна зустріч — з жінкою, яка стала його долею. На момент їхнього знайомства Ада Голсуорсі була вже заміжньою за його двоюрідним братом Артуром — і була нещасливою в цьому шлюбі. Почуття, яке спалахнуло поміж ними, швидко змело всі внутрішні перепони, зв'язавши цих людей для щастя і для горя на все життя. Ні, вони не кинули одразу ж гордого виклику сім'ї і традиційній моралі. Довгі дев'ять років, до смерті батька письменника, почуття якого вони намагалися берегти, вони приховували своє кохання. Лише в 1905 р. Джон і Ада пройшли через випробування шлюборозлучним процесом і змогли офіційно стати подружжям.

Обставини особистого життя Ґолсуорсі природно породжували в душі майбутнього письменника обурення закостенілим моральним устроєм пізньовікторіанського суспільства, а розпочата наприкінці століття англо-бурська війна посилила також незадоволення і його соціально-політичною структурою. Це незадоволення і спричинило появу перших книг Ґолсуорсі, визначивши як їхній ліричний пафос, так і сатиричну спрямованість. З перших серйозних кроків у літературі він був прихильником соціально спрямованого мистецтва критичного реалізму. До цього мистецтва його вела й та літературна традиція, якої він дотримувався як у роки учнівства, так і пізніше, творчо розвиваючи та збагачуючи її. Перш за все це була традиція англійської літератури від В. Шекспіра і Ч. Діккенса до С. Батлера і Дж. Мередіта. Недаремно його друг і літературний порадник Е. Гарнет назвав Ґолсуорсі "квіткою найкращих англійських традицій". Це була також французька літературна традиція, представлена Г. Флобером і Г. де Мопассаном. Особливо ж видатну роль у його творчому становленні відіграла російська література, яка на межі століть ставала все більш відомою і популярною в Європі та світі. Першим російським письменником, твори якого він почав читати, був І. Тургенев. "Йому і Мопассану я завдячую тим духовним і технічним учнівством, яке проходить кожен молодий письменник, поєднаний внутрішньою спорідненістю з ким-небудь із майстрів старшого покоління", — зізнався Ґолсуорсі пізніше. Потім відбулося знайомство з творами Л. Толстого, які залишили не менш сильний відбиток у його творчій долі.

Перші твори Ґолсуорсі — збірка оповідань "Під чотирма вітрами" ("From the Four Winds", 1897) і роман "Джоселін" ("Joselin", 1898). Проте справжнім дебютом став його другий роман "Вілла Рубейн" ("Villa Rubein", 1900), а також збірка новел "Людина з Девона" ("A Man of Devon", 1901), написані вже впевненішим пером і позначені чітко вираженим тургенівським впливом. У цих творах Г. звернувся до матеріалу, який він знав найкраще — до історії своєї сім'ї та свого соціального оточення. Як у романі, так і в його новелах центральною темою стало зіткнення вільного людського почуття зі зашкарублістю буржуазного існування. Лірична тема роману — історія кохання Крістіан Деворел, дівчини із заможної англійської сім'ї, до художника-плебея, австрійця з революційним — анархістським — минулим Алоїза Гарца навіяна історією старшої сестри Г. Ліліан, яка вийшла заміж за уродженця Баварії художника Ґеорга Саутера, хоча, зрозуміло, і не є її безпосереднім відображенням. Автор значно посилив як бунтарський дух юних героїв, так і зашкарублість їхнього безпосереднього оточення, виокремивши в ньому, втім, тип джентльмена літнього віку Ніколаса Трефрі, дядька героїні, котрий підтримує її. Перша новела збірки з такою ж назвою прикметна не лише своєю ліричною темою, а й тим, що її дія відбувається вже не в екзотичних куточках імперії, як в ранніх оповіданнях, не на Лазуровому березі, яку "Джоселін", і навіть не в тірольських Альпах, як у "Віллі Рубейн", а в одному з наймальовничіших районів Англії — у Девонширі, який був батьківщиною селянських предків Ґолсуорсі. У новелі "Порятунок Форсайта" на сцені вперше з'являється один із представників сім'ї Форсайтів, героїв майбутньої "Саги про Форсайтів".

Роман "Острів фарисеїв" ("The Islands Pharisees", 1904) став новим щаблем у творчому зростанні Ґ. Ставши, як зізнався автор, наслідком того обурення, яке викликала у нього англо-бурська війна, він виявляє явну перевагу сатиричного первня над ліричним. Герой роману Дік Шелтон повстає проти лицемірства респектабельної Англії, її привілейованих суспільних верств, повстає настільки рішуче, що пориває з нареченою. З-поміж усіх персонажів-бунтарів Ґ. Шелтон найбезкомпромісніший.

Роман "Власник" ("The Man of Property", 1906) ознаменував входження письменника у смугу його художньої зрілості. У ньому у повному складі вийшла на сцену сім'я Форсайтів. Автор знайомить з нею читача в момент "найвищого цвітіння" і робить це з чудовою і нещадною реалістичністю. Крах родинного вогнища Сомса Форсайта, якому притаманна особлива чіпкість власника (за що він і отримав прізвисько "власник" від свого дядька Джоліона), стає своєрідною символічною подією, передчуттям майбутнього краху Форсайтів. Центральний конфлікт роману, як і всієї форсайтівської епопеї, визначений автором у передмові до її першої трилогії, написаній у 1922 p., як "напади Краси і замахи Свободи" на світ егоїстичних інтересів приватновласницької солідної респектабельності. Красу втілює в романі дружина Сомса — Ірен, яка не бажає примиритися зі становищем коштовної речі в його будинку, свободу — талановитий архітектор Босіні, якому розважливий Соме доручає — за іронічним задумом автора — будівництво свого заміського дому. Почуття, яке спалахнуло поміж Ірен і Босіні, ставить усіх учасників драми в трагічну ситуацію. Зміст роману аж ніяк не зводиться, проте, до історії любовного трикутника. Велике навантаження несуть у ньому, з одного боку, колективний образ сім'ї Форсайтів, з іншого — образи тих Форсайтів, які "виламуються" зі свого середовища. Це перш за все Джоліон-старший, представлений як патріарх і філософ роду. Це також його син, Джоліно-молодший, вільний художник, який став "блудним сином" сім'ї і виступає в ролі alter ego письменника. Від його імені Ґолсуорсі дає у "Власнику" безсторонній аналіз "форсайтизму" — соціальної психології верхівки англійського середнього класу.

Успіх "Власника" наштовхнув Ґолсуорсі на думку розгорнути його тему у формі трилогії. За взірцем, який він сам для себе "викував" у "Власнику", Ґолсуорсі написав ще декілька романів про "вище товариство", показавши в них життєві стандарти і забобони помісного дворянства ("Садиба " — "The Country House", 1907), творчої інтелігенції ("Патрицій" — "The Patrician", 1910). У жанровому аспекті всі вони є модифікованим типом соціально-психологічного роману, класичними взірцями якого для Ґолсуорсі були романи Тургенєва. І всі вони в остаточному підсумку є романами про кохання, але кохання нещасливе, змушуване під тиском обставин відмовлятися від себе самого. Притаманна цим романам рухома рівновага критично-іронічного, сатиричного і ліричного начал була, за зізнанням Ґолсуорсі, відображенням внутрішнього конфлікту між національною, критичною й емоційною, "спраглою краси", сторонами його творчої індивідуальності. Зберігається вона й у новелістиці Ґолсуорсі 1900—1910-х років. Після загалом сатиричної збірки "Коментар" ("A Commentary", 1908) з'явилися більш ліричні "Суміш" ("A Motley", 1910) і "Готель заспокоєння" ("The Inn of Tranquility", 1912). Поетична збірка цього самого 1912 р. "Мелодії, пісні та вірші" ("Moods, Songs and Doggerels") також є даниною ліричній стихії. Вона містить поезії, які розкривають моральне ("Мужність", "Дух мандрівного лицарства" та ін.) і філософське ("Сон") кредо письменника. Особливою ліричністю позначений цикл пісень, присвячених природі та людям Девонширу.

Цей самий 1907 p., який вивів у світ Форсайтів, став початком слави Ґолсуорсі-драматурга. Постановкою п'єси "Срібна скринька" ("The Silver Box"), здійсненою режисером-новатором X. Гренвілл Баркером у театрі "Ройял корт", Ґолсуорсі приєднався до боротьби своїх сучасників — Б. Шоу, Дж. Баррі та ін. — за "нову драму" проти театральної рутини та зашкарублості. Після першої п'єси, яка показала подвійне обличчя англійського правосуддя, поблажливого до багатих і суворого до бідних, Ґолсуорсі створив ще ряд драматичних творів, де порушив найживотрепетніші проблеми сучасності.

1 2 3

Твори Джона Голсуорсі: