Поміж них — присвячена боротьбі робітничого класу драма "Боротьба" ("Struggle". 1909); трагічна за звучанням п'єса "Правосуддя" ("Justice", 1910), де жваво і переконливо змальована жорстокість англійської пенітенціарної системи; драма "Юрба" ("The Mob", 1914), яка розвінчує імперську ідеологію та воєнну істерію. Камерніші сімейні конфлікти лежать в основі п'єс "Джой" ("Joy",1907), "Втікачка" ("The Fugitive", 1913), "Старший син" (1912). Ґолсуорсі-драматург вільно використовує все багатство жанрових форм — сатиричну комедію та ліричну драму, трагедію та мелодраму, прагнучи водночас до їхнього своєрідного синтезу. Така сама синтезуюча тенденція прослідковується і в його драматургічному методі, який поєднує первісну реалістичну традицію, котра бере свій початок у національній драмі у В. Шекспіра, а в світовій — у Г. Ібсена й А. Чехова, з освяченою Ч. Діккенсом традицією різдвяної казки ("Дивак" — "The Pigeon", 1912) і з впливом символістської драми ("Сновидіння" — "The Little Dream", 1911).
Ліричний первень, який значно витіснив соціальний конфлікт уже в "Патриції", виявляється домінуючим у романі "Темна квітка" ("The Dark Flower", 1913). У трьох його частинах, названих "Весна", "Літо" й "Осінь", представлені три епохи в житті героя-скульптора Марка Леннана. Три його любовні історії, як і історія його взаємин з дружиною, драматичні кожна по-своєму, і є перевіркою його людської гідності та шляхетності.
Роман "Фріленди" ("The Freelands", 1915) дає широке панорамне зображення довоєнної Англії. У центрі твору — велика родина Фрілендів, яка є не одним соціальним прошарком, як це було в романах про "великосвітське товариство", а декількома: чиновницько-бюрократичними колами, промисловою буржуазією, ліберальною інтелігенцією, сільськогосподарською Англією. Земельна проблема стає центральним вузлом роману. Письменник оголює соціальну несправедливість, яка сягає своїм корінням далекого минулого — епохи "обгороджування земель". У стримано-іронічній манері він показує неефективність спроб розв'язати земельне питання зверху шляхом часткових реформ. Водночас у поетизації невибагливого життя землеробів, яким живе сім'я наймолодшого з братів Фрілендів Тода, виразно проглядається толстовський вплив. Хоча юні герої роману, діти Тода — Дірек і Шейла, які намагаються організувати страйк батраків, зазнають поразки, загальний тон твору оптимістичний. Висловлюється впевненість у нездоланності людського прагнення до свободи і справедливості: "...допоки в нашій країні панує свавілля, — стверджує у фіналі матір юних бунтівників Керстін Фріленд, — доти люди будуть бунтувати, і ви не ждіть спокою". Керстін говорить і про те, що "світ змінюється", що він не застиг в непорушності, але відкритий для нових ідей і процесів.
Першу світову війну Ґолсуорсі сприйняв як божевілля, що звалилося на світ. Через вік він не брав безпосередньої участі у воєнних діях, але взимку 1916/17 pp. разом із дружиною працював у приватному госпіталі у Франції. Можливо, через те війна відобразилася у його творчості лише побіжно в декількох новелах, нарисах, статтях, віршах. Роман "Сильніше від смерті" ("Beyond", 1917) присвячений проблемі людських стосунків — коханню та вірності. Така ж проблема порушується і в п'єсі "Крапля кохання" ("A Bit of Love", 1917). У романі "Шлях святого" ("Saint's Progress", 1919), дія якого відбувається в роки війни, Ґолсуорсі суворіше, аніж раніше, засудив церковний догматизм, який перешкодив християнству згуртуватися проти всесвітнього божевілля.
Нова повоєнна Англія з її неспокійним духом знайшла своє адекватне відображення у творах Ґолсуорсі 20-х років. Найвидатнішим з-поміж них стала форсайтівська епопея, яку сам письменник справедливо вважав своїм "паспортом до берегів вічності". Новела "Останнє літо Форсайта" ("The Indian Summer of Forsyte", 1917), опублікована в 1918 p. у збірці "П'ять оповідань" ("Five Tales"), повернула Ґолсуорсі до форсайтівської теми. Влітку 1918 р він розпочав працю над втіленням давнього задуму — розгорнути цю тему у трилогію. Першим її романом став "Власник", "Останнє літо Форсайта" — зав'язкою, новелою-інтерлюдією між ним і наступним романом "У петлі" ("In Chancery"). Ще одна новела-інтермедія "Пробудження " ("Awakening") поєднала другий роман з третім — "Здається в найми" ("То let"). Так виникла знаменита "Сага про Форсайтів" ("The Forsyte Saga", 1922), з її широким панорамним охопленням подій, які виходять за межі сімейної хроніки. За тим самим принципом побудована і друга форсайтівська трилогія "Сучасна комедія" ("A Modern Comedy", 1922): до неї увійшли романи "Біла мавпа" ("The White Monkey"), "Срібна ложка" ("The Silver Spoon"), "Лебедина пісня" ("Swan Song") і новели-інтерлюдії "Ідилія" ("A Silent Wooing") та "Зустрічі" ("Passers-bv"). У загальному дія двох трилогій охоплює сорокарічний період — з 1866 p., яким розпочинається "Власник", і до 1926 p., яким закінчується "Лебедина пісня".
У романі "У петлі", дія якого розгортається на межі століть на фоні англо-бурської війни, автор розвиває і поглиблює головний конфлікт "Власника", змальовуючи марні спроби Сомса повернути Ірен. Урешті-решт він одружується з француженкою Аннет Ламон, а Ірен виходить заміж за Джоліано-молодшого. У третьому романі Ґолсуорсі розкриває драму кохання юних представників сім'ї — сина Ірен Джона і дочки Сомса Флер. Новела "Пробудження", що передує роману, розкриває тему краси, яка полонить людину, показуючи пробудження до її сприймання юної душі Джона.
Друга трилогія відобразила пошуки, розчарування та надії англійської молоді у повоєнну епоху. У її центрі перебуває дочка Сомса Флер, її чоловік — молодий парламентарій Майкл Монт, його друг поет Вільфрід Дезерт — представник т. зв. "втраченого покоління", та інші вже знайомі і знову введені персонажі. Суттєво змінюється в цій трилогії функція Сомса, який набув з роками мудрої людяності, спорідненої з поглядами самого автора.
Ці дві трилогії набувають у утворюваній ними складній художній системі якостей, котрі дозволяють говорити про переростання романного циклу в роман-епопею. Посилення співвіднесеності історії приватної, сімейної та загальної, національної та світової (наприклад, гл. "Вік минає" у романі "У петлі"), прагнення філософськи осмислити зміни (своєрідний гімн рухові в роздумах Майкла Монта у фіналі "Лебединої пісні"), актуальність соціально-політичних проблем, що постають перед персонажами, змушеними постійно пам'ятати про можливість соціального обурення з боку пригноблених мас (відображення всезагального страйку 1926 р. в "Лебединій пісні").
Нові форми психологічного аналізу, зокрема — широке використання внутрішнього монологу, побудованого за принципом невласне прямої мови, — ось ті головні ознаки, які надають форсайтівському циклу характеру роману епопейного типу. Від великої "народної" епопеї Л. Толстого "Війна і мир", яку Ґолсуорсі вважав "найвеличнішим романом у світі", його твір відрізняється, проте, недостатньою виявленістю "народної ідеї". Романний цикл Ґолсуорсі не є, як ролланівські епопеї, романом-потоком (le roman-fleuve), його складові частини більш викінчені та самостійні — дається взнаки незмінний тургенівський вплив. Ідея мінливості, плинності життєвих форм, як природних, так і соціальних, у своєму художньому вирішенні надає його образам певної імпресіоністичності. Проте ні "Сага про Форсайтів", ні "Сучасна комедія "не стають суб'єктивними епопеями на кшталт прустівського циклу "У пошуках утраченого часу", зберігаючи свою основну якість широких реалістичних полотен, які об'єктивно відобразили чуттєві сторони приватного та суспільного життя Англії впродовж чотирьох десятиліть.
Третя трилогія "Остання глава" ("End of the Chapter", 1930—1933) відобразила долі англійського помісного дворянства в нову епоху. У її центрі перебуває сім'я Черрелів, яка поріднилася з Форсайтами після одруження Майкла Монта з Флер. Безсумнівною художньою удачею письменника став наскрізний для трилогії образ Дінні Черрел — ідеальної англійської дівчини: автор наділив її боттічеллівською зовнішністю і багатством внутрішнього життя. "Кінець глави" включає романи "Дівчина чекає" ("Maid in Waiting"), "Квітуча пустеля" ("Flowering Wilderness") і "Через ріку" ("Over the River"). Загалом, створена Ґолсуорсі "трилогія трилогій" є твором унікальним за широтою та значимістю змісту та досконалістю форми.
У ці роки Ґолсуорсі продовжив розробку й "малого" розповідного жанру. У 1920 р. вийшла друком новелістична збірка "Голодранець" ("Tatter-demalion"), у 1923-му — "Моментальні знімки" ("Captures"), в 1930-му — "На форсайтівській біржі" ("On Forsyte Change"). Підсумковою стала збірка "Караван" ("Caravan: the Assembled Tales", 1925), куди увійшло 56 найкращих зразків цього жанру, відібраних і розташованих письменником попарно, за принципом зіставлення більш ранніх і пізніших творів на схожу тему — так, щоби читач міг наочно уявити рух авторської думки і зміни у манері письма.
У галузі драматургії 20-і роки позначені появою п'єс: "Мертва хватка" ("Skin Game", 1921), "Вікна" ("Windows"), "Вірність" ("Loyalties" , 1922), "Сім'янин" ("AFamily Man", 1922), "Нетрі" ("The Forest", 1924), "Спектакль" ("The Show", 1925), "Втеча" ("Escape". 1926) і "Дах" ("Roof, 1929).
У ці роки Ґолсуорсі досяг найбільших висот як критик і публіцист. Виступаючи послідовним поборником миру між народами, він вважав літературу та мистецтво найважливішими засобами зближення людей. До написаних у довоєнні роки статей "Декілька трюїзмів з приводу драматургії" ("Some Platitudes Concerning Drama", 1909), "Туманні думки про мистецтво" ("Vague Thoughts on Art", 1912), "Про завершеність і визначеність" ("Meditation on Finality") та ін. тепер додався ряд нових, які більш виразно передавали естетичну позицію їхнього автора. Такими є статті "Про мову" ("On Exspression", 1924), "Силуети шести письменників" ("Six Novelists in Profile", 1924), "Кредо романіста" ("Faith of a Novelist", 1926), "Ще чотири силуети письменників" ("Four More Novelist in Profile", 1928), "Література та життя" ("Literature and Life", 1930), "Створення характеру в літературі" ("Creation of Characteer in Literature", 1931).