Хлєбников Велимир

Біографія

  • Хлєбников Велимир

ХЛЄБНІКОВ, Велимир Володимирович (Хлебников, Велимир Владимирович — 28.10.1885, с. Малі Дербети Астраханської губ. — 28.06.1922, с. Санталово Новгородської губ.) — російський поет.

Батько поета, Володимир Олексійович Хлєбніков, — вчений, один з організаторів Астраханського заповідника, "шанувальник Дарвіна і Толстого, великий знавець царства птахів, що вивчав їх ціле життя" (автобіографічна "Анкета", 1914); мати, Катерина Миколаївна (у дівоцтві Вербицька) — за освітою історик. У родині було ще четверо дітей: Борис, Катерина, Олександр і Віра.

В Астраханській губернії Хлєбніков прожив до п'ятилітнього віку. Дитячі враження стали поштовхом до його майбутнього зацікавлення Сходом. У 1891 р. родина переїхала на місце нової служби батька — спочатку у с. Підлужне Волинської губернії, потім — у с. Памаєво, що неподалік від Симбірська. У Симбірську Хлєбніков вступив у третій клас гімназії, мешкав на приватній квартирі. У 1898 р. Хлєбніков переїхав у Казань. Культурна атмосфера у сім'ї сприяла швидкому інтелектуальному та духовному розвитку майбутнього поета. Для виховання дітей батьки запрошували талановитих викладачів. Хлєбніков вивчав іноземні мови, займався малюванням. Улітку 1903 p., після закінчення гімназії, Хлєбніков вирушив з геологічною експедицією у Дагестан, у вересні вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Казанського університету. Наприкінці того самого року за участь у студентській демонстрації його заарештували, і Хлєбніков місяць провів у в'язниці. Невдовзі після звільнення він поновився в університеті, але вже на природниче відділення, а з 1908 до 1911 р. — студент Петербурзького університету, якого, щоправда, не закінчив. У ці роки Хлєбніков познайомився з відомими діячами літератури та мистецтва, відвідував знамениту у мистецькому житті Петербурга тих років "вежу" В. Іванова. Перша публікація Хлєбнікова у столиці — "крикливий заклик до слов'ян" (за власним визначенням) у газеті "Вечір". У № 9 за 1908 р. у журналі "Весна" був опублікований вірш у прозі "Спокуса грішника" ("Искушение грешника"). Тоді ж встановилися дружні стосунки Хлєбнікова з молодими літераторами і художниками. Водночас поет-початківець інтенсивно працював над обчисленням "законів часу", оформленням теорії "зарозумілої мови", "словотворчості". Упродовж 1908—1909 pp. Хлєбніков створив поеми "Марина Мнішек" ("Марина Мнишек"; утворі співвідносяться історія Польщі та Росії), "Онука Малуші" ("Внучка Малуши"; фантастична розповідь про те, як онука великого київського князя Володимира зустрічається з петербурзькими курсистками), "Медлум і Лейлі" ("Медлум и Лейли"; інтерпретація східної легенди про трагічне кохання), драму-казку "Сніжимочка" ("Снежимочка"; снігурка з казки приходить в сучасне місто), вірші, прозові фрагменти, статті і ряд експериментальних творів.

У 1910 р. Хлєбніков став учасником перших футуристичних збірників "Садок суддів" і "Студії імпресіоністів", створив поеми "Журавель" ("Журавль"), у якому, акцентуючи увагу на суперечності між цивілізацією та природою, змальовує "повстання речей" і перехід влади у місті до велетенського журавля, що утворився із підйомного крана, "Змій поїзда" ("Змей поезда"), де продовжено тему "Журавля": зображено фантастичний поїзд-змій, який пожирає людей. У драмі "Маркіза Дезес" ("Маркиза Цэзес", 1909— 1911) дія відбувається на виставці живопису: усі мертві речі, картини та статуї оживають, а люди, навпаки, кам'яніють, стають мертвими статуями.

У 1913 р. разом з А. Кручених Хлєбніков написав статтю "Слово як таке"("Слово как таковое"), у якій обґрунтував теорію "самоцінного" ("самовитого") слова. Заперечуючи залежність російського футуризму від італійського, Хлєбніков запропонував використовувати термін "будетлянство" як назву напряму (з рос. "будет" — "буде", тобто мається на увазі майбутнє). Хлєбніков часто переїжджав з місця на місце. Жив у Петербурзі, Москві, Харкові, поблизу Херсона. У квітні 1916 р. його призвали на військову службу рядовим запасного полку у Царицин, а потім перевели у піхотний полк під Саратов. Наступного року, одержавши п'ятимісячну відпустку, Хлєбніков поїхав через Харків і Москву у Петроград. Видав "Заклик Голів Земної кулі"("Воззвание Председателей Земного Шара", 1917) — декларацію глобального заперечення держав і націй в ім'я космічної долі людства. Жовтневу революцію Хлєбніков зустрів у Петрограді, пишаючись, що у своїх числових "пророцтвах" вирахував рік, коли вона відбудеться. Із 1920 р. поет оселився у Харкові, де були написані "Війна в мишоловці" ("Война в мышеловке"; цикл антивоєнних віршів, у яких Хлєбніков висловив як неприйняття війни, так і протест проти тих, хто наживається на біржових спекуляціях); поеми "Ладомир" ("Ладомир"; ладо-мир — світовий лад, загальна гармонія. У поемі відображена революційна епоха; поет змальовує крах царизму і картину майбутнього об'єднаного людства, яке живе в гармонії з природою), "Ази із Узи" ("Азы из Узы") — своєрідну міфопоетичну панораму Азії, в якій поет шукав витоки майбутнього об'єднаного і звільненого людства й ін. У квітні того ж року у міському театрі Харкова відбулося "карнавально-блазнівське" обрання Хлєбнікова "Головою Земної кулі" за участю імажиністів. Наприкінці серпня 1920 р. Хлєбніков поїхав у Баку, де служив у політико-просвітницькому відділі Каспійського флоту і брав активну участь у літературно-художньому житті міста. У 1921 р. романтик-фантазер Хлєбніков приєднався до частин Червоної Армії, які здійснювали похід у Персію, щоби надати допомогу іранським революціонерам. Наприкінці 1922 р. поет повернувся у Москву, де написав свою знамениту "надповість" "Зангезі" ("Зангези"). Зангезі — це alter ego автора. Він змальований як представник земної кулі, оскільки його ім'я утворено від назв рік Ганг і Замбезі, що символізують Євразію та Африку. Зангезі виступає в ролі пророка, котрий помирає і воскресає і якого не розуміє людство, хоча йому він виголошує прості істини, виражені символічною мовою, але на підсвідомому рівні. У травні того самого року хворий малярією Хлєбніков поїхав у село Санталово Новгородської губернії, звідки мав намір виїхати на лікування до рідних в Астрахань. Але цим планам вже не судилося збутися. Дорогою X. помер у віці (який він сам передбачив) тридцяти семи років.

Хлєбніков зробив значний внесок у розвиток ідей російського і світового поетичного авангарду. "Колумбом нових поетичних материків" назвав його В. Маяковський, з гіркотою констатуючи прижиттєву невизнаність поета: "Поетична слава Хлєбнікова безмірно менша від його значення".

Хлєбніков розпочинав як символіст, але дуже швидко перейшов до лав поетів-футуристів, серед яких зайняв найрадикальнішу авангардистську позицію, залишивши позаду у своїх експериментальних пошуках навіть такого ультрасучасного поета, як Маяковський. X. був ні на кого не схожий, вирізнявся поетичною екстравагантністю навіть серед футуристів, яких він називав будетлянами. Його поезія — це каскад нескінченних художніх експериментів і творчих пошуків, спроба віднайдення кореневих, найсуттєвіших закономірностей історичного розвитку людства і буття кожної окремої людини, зокрема спроба побудови універсальних законів мислення, мови і таких же вічних законів космосу, який асоціювався для нього з величезною зоряною книгою із вписаними у неї у формі таємничих символів знаками природи. Ідеї Хлєбнікова відображені у його численних поетичних і прозових творах "Гра в пеклі" ("Игра в аду", 1912), "Світ з кінця" ("Мир с конца", 1912), "І й У" ("И и У", 1912), "Загибель Атлантиди" ("Гибель Атлантиды", 1912), "Учитель і учень" ("Учитель и ученик", 1912), "Хаджі-Тархан" ("Хаджи-Тархан", 1914), "Діти Видри" ("Дети Выдры", 1914), "Битви" ("Битвы", 1917), "Ізборник віршів" ("Изборник стихов", 1907—1914), "Творіння" ("Творения", 1901—1908), "Помилка смерті" ("Ошибка смерти", 1917) та ін.

Спектр творчих зацікавлень поета надзвичайно широкий: це й історія Русі, її вірування та фольклор, загальнослов'янська міфологія, азійські релігійні та міфологічні мотиви, перспективи розвитку людської цивілізації тощо.

Хлєбніков створив чимало зразків експериментальної лірики, у яких втілював власні принципи нової словотворчості. Це й вірш, повністю побудований на однокореневих словах, поєднання яких створює незвичайний звуковий ефект і складну гру емоційно-смислових значень:

"О, розсмійтесь, сміхуни!О, засмійтесь, сміхуни!Що сміються сміхами,що сміхочаться сміяльно,О, засмійтесь усміяльно!О, розсмішиш надсміяльних —сміх усмійнийсміхунів!.."

("Заклятмя сміхом", 1909)У прозовому уривку "Любхо" Хлєбніков використовує понад чотириста слів, споріднених з коренем "люб". Це й вірші-звукообрази, які створюють пластичний, майже зримий портрет народжуваного через вірш і артикуляцію звука; і вірші-"перевертні", які читаються і зліва направо, і справа наліво. В такій формі він написав поему "Разін" ("Разин", 1920).

У своїй експериментальній поезії, як зауважує М. Епштейн, Хлєбніков тяжіє до створення нової міфології, багатої на образи вигаданих звірів, птахів, рослин та проміжних форм життя; "діва-лосось", "дерево-звір", "свіристелі", "співуни", "зінзівер". За кількістю різноманітних природних метафорично переосмислених реалій, Хлєбніков не має рівні у російській поезії; окремі його твори побудовані як "маленькі енциклопедії тваринного та рослинного світу". У пошуках суто слов'янських слів Хлєбніков часто звертався до української мови. Українська тематика звучить і в окремих його творах — "З пісень гайдамаків"("Из песен гайдамаков", 1912), "Курган" ("Курган", 1915). Знайомий поета Д. Петровський розповідав, що "Хлєбніков з боку матері був українцем, ...чим і пояснюється велика кількість утворених від українських коренів слів у його творах. Українська мова, яка до цього часу залишається більш безпосередньою і свіжою, такою, що зберігає звукову символіку, була необхідна Хлєбнікову, котрий експериментував у цей час з мовою". Цікаво, що Хлєбніков не лише був знайомий з творчістю Т. Шевченка, а й у своїх листах, написаних з війни (1914 р.) проводив аналогії між своєю важкою солдатською долею і солдатчиною українського поета часів його заслання.

Мабуть, найзначнішим був внесок Хлєбнікова у розробку створюваної футуристами зарозумілої мови.

1 2