Мина Мазайло — харківський службовець середніх літ. Він хоче змінити своє українське прізвище на російське "Мазєнін", бо не вірить у результативність українізації. Він уособлює уявлення про українську меншовартість.
Лина (Килина) Мазайло — його дружина.
Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка. Рина виступає в п'єсі стратегом і так тиком, саме вона розробляє "любовний" план, за яким сподівається "погасити" родинний конфлікт. Рина звертається до Улі з проханням закохати в себе брата, а чари для завоювання серця фанатика української мови вибирає "правильно": це — "база" і сама "укрмова"
Мокій — їхній син. Він свідомий українець, який чинить опір шовіністам. Мокій щиро захоплюється не тільки рідною мовою, а й творчістю П. Тичини й О. Довженка. Омріяне прізвище "Мазайло-Квач" звучить для нього як музика
Уля — подруга Рини. Вона закохалася в Мокія, сприйняла його погляди щодо української мови (не дарма той подарував Словник Грінченка).
Тьотя Мотя — сестра Лини з Курська. Вона є найяскравішим представником міщанства, вульгарності та обивательської обмеженості. Жінка – носій великодержавних шовіністичних традицій. Мотрона Розторгуєва приїхала до Харкова з Курська, щоб урятувати Мокія від українізації.
Тарас Мазайло — дядько Мини з Києва. Це прихильник старовини, козаччини. Для нього головне, аби залишився корінь "маз" як показник його роду
Баронова-Козино — вчителька "правильних проізношеній" російської мови. Вона уособлює стару, дореволюційну інтелігенцію.
Тертика, Аренський Губа — комсомольці, друзі Мокія.