Гринь переживає страх, самотність і безпорадність. Йому здається, що весь світ налаштований проти нього: "все вороже до нього, Гриня". Він постійно кличе Саньку, бо боїться залишитися сам: "Сиди тут, зо мною". Згодом у хлопчика з'являється жаль і співчуття до дівчинки, особливо після казки про рябу дівчинку.
Санька спочатку відчуває образу й приховану злість. Вона нагадує Гриневі про його жорстокість: "А хто вчора мені в бік виделку засадив?" Їй приємно відчути владу над хлопчиком: "сьогодні цар і бог в її руках". Але попри це дівчинка залишається доброю й чуйною. Вона все ж повертається до Гриня, розповідає казку, гладить його по голові, співає пісню. Її справжні почуття проявляються в турботі та співчутті.