"Повість минулих літ" – це скарбниця поетичних і епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало приказок ("коли вовк повадиться до овець, то виносить усю отару", "смерть спільна всім", "не передавивши бджіл, меду не їсти", "мертві сорому не мають", "поки камінь почне плавати, а хміль тонути"), порівнянь ("стріли летять, як дощ"; "князь Святослав ходив легко, як барс", "військо стоїть, як ліси"), стійких сполук слів ("втирати сльози, зломити спис", "поставити стяги", "січа люта"). Мова твору – жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов'янізми, і народно-розмовні елементи. Тому можна стверджувати, що літопис є не лише історичним, але й художнім твором.