Проаналізуйте портрет Михайла й поясніть його роль у новелі.

Михайло – сильна, вольова натура. "Сокіл був, ставний такий смуглий, очі так і печуть, чорнющі". Він – працьовитий, щирий, тактовний. Серце його сповнене любові до дружини Софії ("моя єдина у світі Соню") і сина, до рідного краю. В останньому листі він пише до дружини, ніби сповідується перед Всевишнім: "Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу… Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття". Відчуття зв'язку між Марфою і Михайлом досягають метафізичного рівня, і це розуміє син – оповідач. Прикметно, що Михайло завжди прикриває долонею свої очі. Чому? Може, аби не зустрітися поглядом із небесною синню Марфиних очей? Але, незважаючи на відсутність будь-яких близьких взаємин із Марфою, він дивовижним чином відчуває постійну духовну її присутність у своєму житті. Він завжди знає, що "десь тут… ходить Марфина душа нещасна". І це робить його також нещасним, бо вона навіть на хвильку не дає йому забуття.