Перед смертю Сулима не боявся і поводився гордо. "Та зласкавилася доля до славного лицаря в останній час і не дала йому вмерти з одчаєм у серці: вона послала йому надію, що розбрат між українцями минеться і між ними запанує єднання. З такою надією він гордо підвів своє чоло і сказав до натовпу панів:
— Прощайте, панове, та сподівайтесь лиха, бо моя кров вам дурно не минеться!" Сулиму було страчено у Варшаві 1637 року.