Герої твору нерозривно зв'язані зі світом природи, яка є невід'ємною частиною народного буття і дієвою силою формування творчої особистості. У повісті змальовано ряд епізодів, в яких через відношення до природи розкривається людина. Велич рільника зображується у праці коло землі, в умінні розуміти природу, плекати її. Ганна Іванівна розкрила синові істину, що природа вічна, але не є нерухомою. Вона живе рухом своїх змін, і саме ці зміни несуть життя, встановлюють нерозривність його. На головного героя, Михайлика, природа має благотворну дію. Хлопчик яскраво описує пейзажні картинки, любовно окреслює виразні й конкретні деталі. Оповідач одухотворяє природу, що уподібнюється світлу, яке освітлює душу героя красою і поезією. "Все життя ми сіємо і співаємо" – в цьому одночасність праці й поезії в житті людини. Природа у рецепції героя виступає ідеальною формою прекрасного. У повісті "Щедрий вечір" неодноразово повторюється опис світанку, лісу, веселки, поля, вітряка тощо. Природа стає дієвою силою формування характеру персонажа. Саме через відношення до природи проявляється і відношення до життя. Мати Михайлика поклоняється природі як годувальниці, виражаючи свою повагу до неї, дослухається до "перепілки, що налякавшись серпа, перебиралась з дітьми в ярину", прислухається до "неба, до землі, до крил і до схлипування роси". Натомість негативні персонажі – це ті, які не цінують і не люблять природу. Такими є дядько Сергій, який вбиває кізочку, "щелепастий" дядько Володимир, що хоче зрубати грушу, бо вона стоїть на чужому городі. Природа стає мірилом добра, соціально-етичної суті людини.