Передайте психологічну напруженість часу через розкриття образу Половчихи.

У новелі "Шаланда в морі" письменник змальовує образ жінки в чеканні, образ люблячої матері, образ дружини, яка вічно чекає чоловіка з моря. "Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі… все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило", коли вийшла на берег стара Половчиха виглядати свого Мусія з моря. Небагатьма штрихами змальовує письменник зовнішність жінки: "вона була висока та сувора, як у пісні", "одежа на ній віялась, мов на кам'яній". Та багатющий світ внутрішніх переживань передає Ю. Яновський. Половчиха походила з "доброго рибальського роду", після одруження стала "до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія". Цими словами автор показує рівність в українській родині, побудованій на взаємному коханні й повазі до своєї пари. Хоч і дивувалися люди, що знайшла видна дівка у непоказному дофінівському хлопці, нижчому від неї на цілу голову. Калатає серце старої Половчихи, боїться за любого Мусія, ладне вискочити з грудей, та виривається з них тільки мовчазне голосіння: "Ой, пішов ти в море, Мусієчку… та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала…". У створенні цього образу відчутні традиції народних дум та історичних пісень. Любов робить із Половчихи "маяк невгасимої сили", який указує путь Мусію додому. Сильна духом жінка не втрачає віри в те, що ще побачить свого чоловіка. Навіть коли "натовп рибалок поздіймав шапки", шануючи пам'ять про славетного голову артілі, і тоді не пустила сльози Половчиха, не заголосила. І море кориться такій силі духу: виносить напівзамерзлого "її Мусієчка", який не про своє життя вболіває, а турбується про добробут артілі. Незважаючи на те, що "мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі", у неї ніжне серце й вразлива душа. "Преніжно обнявшись", поверталося додому подружжя, так, як ходили все життя.