"...Гу-гу! — трубить над ним вітер, бляхою гримить... Гу-гу!.. А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем його поливають. А кругом його — смітник, кругом бур'яни сухі свистять, кругом дереза.
І вікна биті в йому, перебиті, і дах латаний, перелатаний, і сам він увесь такий закурений, обідраний, сумний...
Гу-у! — вітер над ним...
Та — шелесь! бур'янами, та — брязь! вікнами, та — гур-гур! трухлими дверима. "Одчиняй!" — "А чого тобі, губатий?" — "Мчу із поля мале покотиполе... одчиняй"!
Курява, темрява, дим..."
Перед очима читачів виникає сумна картина дощового осіннього дня. На його тлі особливо гнітюче виглядає "закурений, обідраний, сумний" дитячий будинок з розбитими вікнами, латаним дахом. Проте настрій у читача змінюється, коли безрадісна картина оживає звуками дитячої біганини та гри. Ми уявляємо, що попри злиденність, голод і холод, у дитячому будинку вирує радісне неспокійне життя дітлахів). Автор використовує образ вітру, який викликає відчуття тривоги за долю дітей-сиріт.