Літературознавці вважають, що повість не можна назвати автобіографічною, але сам письменник став прототипом головного героя, адже сам пережив пригоди, схожі на Климкові. Було все так. Півторарічним Григір Тютюнник пережив голод 1933 року, під час якого перестав ходити й говорити. Шестирічним утратив батька, якого заарештовано як ворога народу. Батька на 10 років було заслано до Сибіру, звідки він уже не повернувся. Після материного заміжжя шестирічного Григора забрали на виховання молодший батьків брат Филимон із дружиною, людяні, милосердні й освічені люди, які замінили йому родину. Так хлопчик опинився на Донбасі. Невдовзі почалася війна, дядька мобілізували, а Наталя Іванівна з маленькою донькою опинилися в скруті. Стало несила зводити кінці з кінцями, і Григір пішки помандрував до матері на Полтавщину, пройшовши за два тижні 300 кілометрів. Цей сумний дитячий досвід став наскрізним мотивом повісті "Климко".