Перший уривок: "Думаючи про своє, я виходжу на другу вулицю і в цей час збоку чую неласкавий чоловічий голос: — Бог дасть, жінко добра. Бог! Він багатший за нас. Ці слова приглушує гарчання собаки й важкий брязкіт ланцюга. Я оглядаюся на подвір'я, обнесене глухим високим частоколом, де затих голос чоловіка, щоб його продовжував собачий гавкіт. Крізь нього я чую ще із сіней: — Звідки ж вони? — Та ніби з Херсонщини, — байдуже відповів перший голос. — Швендяють усякі, а ти подавай і подавай, як не скибочку, то картопельку. — Коли вже цей розор закінчиться?". Цей уривок показує справжнє ставлення чоловіка до голодної жінки і дитини. Другий уривок: "Вона, ще раз обвела мене своїм скорбним поглядом і пішла з дитям прямо на мою вулицю. Між вишняками раз і вдруге майнула її хустка — і вже нема ні жінки, ні її глибоких очей, ні дитяти з хмелинами кучерів. А я, наче з сну, виходжу з людського страждання і довго дивлюся йому вслід.
З подвір'я дукача виходить довжелезна чорна свиня, на її шиї погойдується дерев'яна колодка. І на ній, і на морді, і на ратицях свині гусне картопляна товч. "А ти подавай і подавай, як не скибочку, то картопельку", — знову заскрипів голос дукача, і я з огидою пішов од височенного частоколу і глухих воріт...". Цей уривок ще більше підсилює негативне враження від чоловіка, який нагодував свою свиню, а бідній жінці і дитині пожалів дати хоч шматок хліба.