• Уперше в українській прозі в новелу вводиться розлогий лист, який є і повістевим жанровим компонентом твору, і розлогою ретроспекцією – розповіддю про взаємини Массіно і Манюсі. Таким чином, маємо своєрідну структуралістську опозицію: "записки відлюдька", який заплющив очі на "суспільність, державу, народ", і "лист" молодої жінки, яка пройшла всі кола пекла в реальному житті.
• Визнання з вуст закоханої дівчини про першу зустріч у лісі ми чуємо вперше в українській прозі. Образ фатальної жінки набирає чітких новаторських рис. Враження, яке вона хотіла справити на Хому, мало бути "високоартистичне", пейзажі стали "штафажем", однак у ньому героїня – найвагоміший елемент. Образ фатальної емансипованої жінки, свідомої як своїх бажань, здатної осмислити свої помилки, чи не вперше в українській літературі змалював саме І. Франко.
• У "Сойчиному крилі" кристалізується поетика прози ХХ ст. Вона передусім виявляється у хронотопі (фабульний час повісті-новели триває декілька годин новорічного вечора, а сюжетний, по-суті, охоплює все життя центрального персонажа; фабульна дія розгортається в кімнаті головного героя твору).
• Проблематика тексту має екзистенційний характер, антропологія "Сойчиного крила" полягає в зображенні основних проблем буття взагалі й буття інтелігента зокрема.
• Посилення психологізму поєднується з інтересом до біологічного начала в людині, до її статі.