Поетика як розділ літературознавчої науки вивчає сам феномен художнього твору. Ця дисципліна існує і в теорії (теоретична поетика), і в історії літератури (історична поетика). Перша досліджує художній світ твору: звуковий — фоніку, ритміку, строфіку, метрику; словесний — особливості лексики, синтаксису твору; образний — персонажі, їх дії, вчинки, сюжет і композицію з метою зіставити усі ці елементи з художнім цілим. Друга вивчає еволюцію окремих поетичних прийомів. Поетика — найстарша з літературознавчих дисциплін. Ще у IV ст. до н. є. Арістотель написав трактат "Про мистецтво поезії", який часто називають "Поетикою". Ця праця містить і певні вимоги до художньої творчості взагалі, й одне з перших відомих нам теоретичних обґрунтувань своєрідності літератури, і дослідження найпомітніших здобутків давньогрецької літератури. Отже, в античні часи поетика охоплювала значне коло питань, а в сучасній науці це поняття має кілька значень. Перше з них — це теорія літератури взагалі; друге — найбільш поширене — розділ науки про літературу, в якому розглядаються проблеми стилістики, сюжетики, віршування; трете — художня система письменника, літературної епохи, окремого жанру, конкретного твору (поетика Шевченка, поетика українського символізму, поетика новели кінця XIX — початку XX ст., поетика "Міста" В. Під-могильного тощо). Мета наукової поетики — зрозуміти художній твір, правильно інтерпретувати й оцінити його. Досягається це поглибленим вивченням тексту.