Стельмах Ярослав — Найкращий намет

Повість є продовженням твору "Митькозавр із Юрківки".

Розповідь ведеться від імені Сергія, одного із мешканців намету номер три. Автор обрав оповідачем хлопчика, учасника подій, для достовірності того, що зображується у творі.

Славко вчинив як справжній друг, прийшов на допомогу, коли цього не сподівався ніхто. Коли Митько мало не плакав, бо супротивники могли їх наздогнати, "Славко, котрий за весь час не зронив і слова, Славко, котрий спершу скиглив, що йому хочеться їсти, а потім, що йому хочеться спати, цей тюхтій, вайло і мамій, цей здобувач призів і всяких там перших місць, швидким рухом зняв з древка полотнище, тицьнув його Митькові, гукнув: "Хлопці, не висовуйтесь іще п'ять секунд!..

Никодим Петрович подякував за те, що Славко підіграв йому на акордеоні мелодію пісні "Дивлюсь я на небо Та й думку гадаю".

Славко отримав приз за те, що не розгубився, бо грав лежачи, і за мужність, бо не піддавсь паніці, коли загорілося сміття.

У поведінці Митька я схвалюю винахідливість, активність, безстрашність, рішучість, але йому б не завадило більше обдумувати свої плани, бо інколи його вигадки закінчуються погано. Вихователька Ірина Василівна точно запам'ятає надовго цього хлопця, можливо, її спогади будуть веселими, незвичайними, трохи ностальгічними.

Славко грав на акордеоні. Він привіз його з собою, бо ходив у музичну школу і мусив кожного дня вправлятися у грі.

Митько та Сергій сміливі, товариські, відважні, працелюбні, люблять жартувати, добрі і веселі. Славко часто переляканий, спокійний, мамин синок, вміє грати на акордеоні, несмілий, рідко буває далеко від дому, любить жалітися на все. І Митько, і Сергій, і Славко вміють бути справжніми друзями, стараються зрозуміти і прийняти або виправити недоліки один одного. Дружба для них важлива і потрібна, витримує всякі випробування.

У табір разом з Митьком і Сергієм приїхало двадцять семеро дітей. Директор не хотів їх приймати, бо відкриття цього нового табору мало відбутися лише післязавтра.

Друзі жили у наметі номер три: "Що то був за намет! Весь зелений,— правда, і всі інші теж були зелені,— із двома віконцями — на кожному сітка від комарів і кожне за бажанням можна було запинати на випадок дощу, снігу чи іншого стихійного лиха. Якийсь час ми з Митьком вправлялися — хто швидше запне віконце. Сім разів швидше запнув Митько, а вісім — я".