Чому фінал драми "Ляльковий дім" вважають відкритим? Як художній досвід Ібсена пов'язується з його теоретичними міркуваннями про роль незавершених фіналів?

Особливістю багатьох п'єс Г. Ібсена є відкритий фінал. Письменник уважав, що реальне життя складне й неоднозначне, воно не завжди дає відповіді на запитання, тому драматург, якщо хоче бути правдивим, мусить показати відкритість життєвих проблем у часі. Так відбувається в п'єсі "Ляльковий дім". Після розкриття всіх таємниць герої змінюються, кардинально змінюються їхні долі. Але що буде з ними далі? Про це має подумати вже не автор, а глядачі (читачі). Чи повернеться додому Нора? Чи зміниться внутрішньо Торвальд та як буде сприймати свою дружину? Чи надасть життя їм новий шанс для відновлення родини? Чи зможуть побудувати справжні сімейні стосунки Крістіна Лінне та Нільс Крогстад? Якими виростуть діти Хельмера й Крогстада? У чому помилялися персонажі й чи могли вони уникнути помилок? Ці запитання Г. Ібсен залишив для роздумів сучасникам і нащадкам. Ібсен не був би майстром "нової драми", якби остаточно розставив усі крапки над "і": у Хельмера залишається надія на чудо: "Нора (бере свій саквояж). Ах, Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше чудо!". І цей "відкритий фінал" змушує глядача напружено обмірковувати подальший розвиток подій.