"На китобійнім судні "Бедфорд" було кілька вчених – учасників наукової експедиції. З палуби вони зауважили на березі якусь дивну істоту, Вона повзла до води. Годі було визначити що то за звір, отож як справжні природники вони сіли у вельбот і попливли до берега роздивитися зблизька. То була й справді жива істота, в якій важко було впізнати людину. Вона була сліпа, безтямна і звивалась на піску, немов велетенський хробак. Вона звивалася марно, майже не посуваючись уперед, але була вперта – корчилась, крутилася і за годину пролазила футів із двадцять.". У цьому уривку наголошено на тому, що людина була впертою, прагнула рухатись вперед, і хоч помалу, але все ж таки наближалася до судна. Цей "портрет" відповідає душевному стану героя, бо він не втрачав надії, прагнув жити і врятуватися.