В діаметрально протиставлених образах Клода Фролло і Квазімодо Гюго зводить дві сили, боротьба яких, на його думку, визначає поступальну ходу історії. Перша сила – це теократія, необмежена влада над думкою людини догматичних релігійних приписів та церковних забобонів. Їй протистоїть сила демократії – тобто прагнення до внутрішньої свободи і справедливості, яку уособлює Квазімодо.
Собор Паризької Богоматері – вже не романський, але ще й не готичний храм. Це будівля перехідного періоду. Так зображує В. Гюго Собор Паризької Богоматері. У будівлі поєдналися різні архітектурні стилі: романський, стиль раннього середньовіччя, і готичний, стиль пізнього середньовіччя. Але, за законами класичної естетики, різнорідні стилі не можуть поєднуватися в художньому цілому; між ними виникає певний "конфлікт", який Гюго тлумачив як боротьбу між "теократією" і "демократією". За цим тлумаченням, романський стиль – це втілення теократії, абсолютна влада догми, що виключає будь-який вияв вільної думки. Готичний стиль – це вже породження пізнішої епохи, що настала після хрестових походів, коли розпочалися виступи третього стану. Архітектура вже не належить виключно духовенству, тепер у ній проявляється передусім народний геній. Всевладдя догми відступає перед вільним розвитком і боротьбою ідей. Це вже архітектура, "символічне значення якої – свобода, народ, людина".