У романі Орвелла зображено розпад людської особистості й суспільства загалом. Кохання є найбільш інтимною сферою життя людини, та навіть тут держава втручається і поводиться свавільно. Над думками людей запроваджено тотальний контроль, вони мусять мати повністю контрольовану поведінку та навіть інстинкти. Про цінність ролі любові у світі, породженому творчою фантазією Д. Орвелла й названому "ангсоц" ("англійський соціалізм"), говорить уже той факт, що одним із чотирьох міністерств, які організовують життя всієї Океанії, було Міністерство Любові. Та поняття любові в Океанії перекручене до зворотного, вона більше схожа на ненависть. Між головним героєм Вінстоном і його колегою Джулією виникає кохання, хоч Партії запобігала формуванню прихильності між чоловіками та жінками, які потрібні були лише для розмноження. Система робить усе, щоб природні людські почуття перетворити в щось ганебне, усвідомлюване самою людиною як гріховне, як зрада суспільних ідеалів, як злочин. Прагнення віднайти "свою жінку" і в такий спосіб вирватися з відведених життям рамок у найголовнішому для людини особистісному прояві – у коханні – це і є визначальний мотив вчинків Вінстона Сміта. Орвелл тонко підводить нас до розуміння підсвідомої природи цього прагнення: адже ще до того, як відносини Вінстона і Джулії стали реальністю, вони зустрічаються уві сні. Причому відчуття, які вона викликає в героя, виявилися повною протилежністю тому, чого можна було б очікувати від нього наяву після "двохвилинки ненависті", коли Вінстон уявляв, як забиває її до смерті. Джулія уві сні постає явищем свободи, яку вона уособлює. З підсвідомості вивільняється прообраз природних стосунків героїв, і Вінстон прокидається зі словом "Шекспір" на устах.