Ульф написав твір про собаку Фрідольфа, яку їхні сусіди, вибираючись до нового помешкання, не взяли з собою. Хлопець писав про те, як поладив зі старим собакою, якого згодом обсіли хвороби й він помер. Ульфа навіть здушили сльози, і він посадив на твір мокру пляму. Учитель повірив, що все це було насправді, що Ульф дуже любив собаку. Насправді, Ульф зроду не мав ні тих сусідів, ні того собаки. Але в той час, коли він писав, собака у нього все-таки був, бо хлопець завжди про нього мріяв. Ульф повірив у те, що писав, пережив усі ті почуття, про які писав, тому його твір належно оцінив учитель.