Поясніть, як ви розумієте фінал оповідання.

Перебуваючи у подружжя Пелайо, ангел мало не помер, його стан був важкий. Нехай навіть не з мотивів гуманності, а через те, що ніхто "не зможе їм сказати, що робити з померлим ангелом", Пелайо "пожалів старого, загорнув його в ковдру й відніс у повітку, де ангела щоночі трусила лихоманка". Наслідком цього вчинку стало те, що "ангел не вмер тієї зими, а почав оклигувати". Отже, не так вже й багато стариганові було треба – вияву щирих людських почуттів, доброти й милосердя, яких, на превеликий жаль, так мало залишилося у мешканців селища. Тож, хоча "Елісенда полегшено зітхнула", коли стариган "нарешті забрався від них", автор зрештою залишає і героям твору, і людству промінчик надії...