Симону у школі прийняли за хлопчика, бо вона мала коротке волосся, а ще – нешведське ім'я Симона, яке вчителька переробила на Симон. Дівчині не було коли пояснювати всім, що це непорозуміння. Її накрила холодна хвиля життєвих турбот: конфлікти з мамою, важкі стосунки з Інґве, турбота про хворого дідуся, пошуки улюбленого собаки. Ім'я не раз завдавало їй прикрощів, хоч мама казала, що це дуже красиве французьке ім'я. Симона завжди хотіла мати нормальне шведське ім'я. Коли замість Симони вийшов Симон, дівчина раділа, що спритно й вміло спекалася самої себе і стала капосним гарикалом. Але й на цьому маленькі демонята, як їх називав дідусь, не припинили жартувати з Симоною – дівчинка, яка й далі прикидається хлопцем, закохується в однокласника Ісака і одночасно мусить відбиватися від зазіхань Катті.