Хлопчик звернув увагу на те, що старий Біллі підступив до заїзду важкою ходою, а слідом за ним прикотили на візку моряцьку скриню. Біллі був високий, міцний, огрядний чоловік з брунатним обличчям. Над коміром його заяложеної синьої куртки стирчала просмолена косичка. Руки в нього були зашкарублі й пошрамовані, з чорними поламаними нігтями, на щоці був рубець. Часто Білл горлав давню моряцьку пісню "П'ятнадцять хлопців на скрині мерця. Йо-го-го, ще й пляшечка рому!". Він попросив, щоб його називали капітаном. Хоч одяг у нього був поганенький, а мова не дуже поштива, він зовсім не скидався на простого матроса, бо звик командувати. Заїзд подобався йому, бо тут було відлюдне місце. Біллі був мовчазний чоловік. Цілі дні він сновигав берегом бухти або вибирався на скелі зі своєю мідною підзорною трубою. А вечорами сидів у світлиці в кутку біля коминка й попивав міцний ром, змішаний з водою. А якось він попросив Джима пильнувати, чи не з'явиться тут одноногий моряк. Хоч усі побоювалися Біллі, Джим не відчував страху.