Ерік-Емманюель Шмітт — Дитя Ноя

Нацизм, німецько-фашистська навала асоціюється у творі з біблійним Потопом, а крипта у закинутій каплиці, де отець Понс влаштував подобу синагоги, нагадує "ковчег", у якому відбувається спроба зберегти культури народів, винищуваних фашистами.

Розповідь у повісті починається з епізоду, коли десятирічний

Жозеф відчував жахливу самотність навіть уже після визволення Бельгії від фашистів. Тоді вцілілих єврейських дітей, за його іронічним висловом, "щонеділі виставляли на аукціон" – і багатьох забрали родичі чи всиновили сторонні люди, а на нього ніхто не звертав уваги. Хлопчик майже втратив надію, що з'являться батьки, які залишили його у чужих людей три роки тому. Він почувався винним і картав себе за те, що рідко згадував їх упродовж розлуки.

Назва твору містить біблійний антропонім, пов'язаний із героєм книги "Буття", яка входить до "П'ятикнижжя", що є сакральним текстом не тільки християн, а й іудеїв. У іудаїстстській традиції цей текст називається "Тора" ("Вчення"), у християнській – "Старий Завіт". Ім'я Ноя в заголовку повісті асоціюється зі Всесвітнім потопом і праведником, завдяки якому відродилося людство...

Образ зірки у повісті стає лейтмотивним і набуває символічної полісемії: це і зірка Давида як символ єврейства, і "зірка Жозефа і мами" у нічному небі, яка допомагатиме хлопчикові витримати роки розлуки з родиною, і "зірка провідна" у його подальшому житті, якою є пам'ять про людей, які рятували єврейських дітей під час Голокосту. В період розлуки з батьками ці діти вижили і зберегли етнічну ідентичність тільки завдяки таким героїчним особистостям, як отець Понс та Мадемуазель Марсель. Єврейський народ не випадково вшановує їх високим званням Праведників світу.

Автор повісті не ототожнює духовність з релігійністю. Зокрема, високодуховною особистістю у його творі постає атеїстка Мадемуазель Марсель. Вона допомагає єврейським дітям не через релігійні погляди, а лише тому, що нею керує гуманізм. Жінка навіть під найстрашнішими тортурами не зізналася, що більшість дітей у католицькому притулку на Жовтій віллі – це врятовані нею та отцем Понсом маленькі євреї.

Коли Жозефові знайшли іншого піклувальника – отця Понса, розпочався новий етап його життя. Зустріч зі священиком справила неабияке враження на хлопчика. Вигляд у нового знайомого був дуже незвичайний: "Довгий вузький чоловік: він ніби складався з двох не пов'язаних між собою частин – голови і решти...

Жозеф був єдиною дитиною у небагатій єврейській родині Мікаеля та Леї Бернштейнів. Батько-кравець, завжди зайнятий роботою, мало приділяв уваги синові. Він шив костюми на замовлення і на продаж. Мати ж була домогосподаркою і доглядала та виховувала сина. Жозеф так говорить про неї: "Не питайте мене, якою була моя мама: хіба можна описати сонце? Мама випромінювала тепло, силу й радість. Я більше пригадую свої враження, ніж риси її обличчя...

Мати залишила сина у графині де Сюллі, яка співчувала євреям, і побігла попередити чоловіка і сусідів, що треба втікати або ховатися. Тим часом семирічний Жозеф допитувався у графині, чи він теж шляхетний, бо мама сказала, що привела його у дім шляхетних людей. Графиня сміялася і підтверджувала його "шляхетність".

У місті курсував гестапівський автомобіль, у якому сидів єврей-зрадник Здоровань Жак і вказував на своїх одноплемінників. Понс сказав хлопчикові, щоб нахилявся до нього і щось жваво говорив, ніби вони давно знайомі. Жозеф став розповідати анекдоти, від яких вони обоє так реготали, що Здоровань Жак, побачивши цих веселунів, роздратовано дав знак водієві їхати швидше.

Це було знайомство з Руді, яке перетворилося на багаторічну дружбу. Отець Понс познайомив Жозефа зі старшим хлопцем, який мав опікуватися новачком. Таких хлопців у притулку називали "хрещеними". Опікун Жозефа Руді був надзвичайно високим, незграбним і вважав, що в нього "погане око" і ніколи йому не щастить. "Я – всесвітнє лихо, помилка, катастрофа, ходяче нещастя, справжнісінький шлемазл", – так схарактеризував він себе своєму підопічному...