Чарлз Діккенс — Різдвяна пісня в прозі

Кульмінаційним моментом є епізод на цвинтарі, де Скрудж зрозумів, що покійник – це він. Старий заволав, що він вже не той, яким був. Скрудж питав, чи зможе врятуватися від такої долі, якщо змінить своє життя. Рука Привида затремтіла. Скрудж пообіцяв змінитися.

Скрудж з Духом перемістилися на міську вулицю. Був різдвяний ранок. Погода була похмура, але на вулицях було весело. Люди радісно перегукувалися, грали в сніжки, а бакалійники продавали найрізноманітнішу смакоту. Потім вони перенеслися на глуху окраїну міста, у житло Скруджевого клерка Боба. Там готувалися святкувати Різдво. Ще вони побували у пустельному і похмурому торф'яному болоті, де жили рудокопи, які працювали у надрах землі. Пізніше Привид полетів зі Скруджем до моря...

"Але ж бо й скнарою був цей Скрудж! Вичавлювати соки, витягати жили, забивати в труну, загарбувати, захоплювати, заграбастувати, вимагати, – все це чудово вмів старий грішник! Наче був не людиною, а кременем – настільки холодним і твердим, що нікому жодного разу в житті не вдалося висікти з його кам'яного серця бодай іскру жалю. Потайний, замкнутий, самотній, він ховався у свою раковину, як устриця. …

Жодне тепло не могло його обігріти і жоден мороз його не пробирав...

У повісті наявні ознаки пісні і казки. Різдвяні пісні – це особливий ліричний жанр. Їх співають усі християни з метою прославити Бога й навернути людей до добра. Чарльз Діккенс використав ознаки цього жанру, щоб утвердити необхідність духовного пробудження людини й усього суспільства. У творі знаходимо й деякі риси чарівної казки – атмосфера незвичайного, використання фантастики, поява дивовижних персонажів (Привидів), боротьба добра і зла, життя і смерті з обов'язковою перемогою добра й життя. Ця боротьба перенесена в душу людини.

Скрудж побачив другого Духа на троні, складеному зі всіляких різдвяних страв і ласощів. Це був веселий і сяючий велетень. У руці в нього був смолоскип, трохи схожий за формою на ріг достатку. Привид був Духом Нинішнього Різдва. Він був одягнений у просту зелену мантію чи накидку, облямовану білим хутром. Широкі груди велетня були оголені, ноги були босі, а голова була покрита лише віночком із гостролисту...

Будинок Кретчитів знаходився на глухій окраїні міста і нагадував чотири комірки. Усе в будинку було простим, бо його мешканці були бідними, проте, це не заважало їм бути щасливими. Для Кретчитів печений гусак був дивиною, а їхня "колекція фамільного кришталю" складалася з двох склянок і горняти з відбитою ручкою.

"Дух наближався – безмовно, повільно, суворо. І коли він був зовсім близько, такою похмурою таємничістю повіяло від нього на Скруджа, що той упав перед ним на коліна.

Чорне, схоже на саван одіяння Привида ховало його голову, обличчя, фігуру – видно було лише простягнену вперед руку. Якби не ця рука, Привид злився б із ніччю і його неможливо було б розгледіти і мороці.

Скрудж відчув невимовний трепет, коли ця велична і таємнича фігура зупинилася біля нього...

Вперше сльози у Скруджа з'явилися тоді, коли він побачив себе хлопчиком, якого на Різдво залишили у школі і не забрали на канікули. Він сам сидів за партою і читав книгу про Алі Бабу. "Усе тут, – писк і метушня мишей за дерев'яними панелями; луна, що доносилася звідкись із надр будинку; звук крапель із відталого жолоба на похмурому дворі; зітхання вітру в безлистій кроні самотньої тополі; скрипіння дверей порожньої комори, які розгойдувалися на іржавих петлях; потріскування дров у каміні – все відлунювало у розм'яклому Скруджевому серці й накликало сльози".

Звістці про смерть Скруджа зраділа одна сім'я, бо чоловік з дружиною мали виплачувати покійникові борг. Після смерті Скруджа вони мали можливість якось викрутитися, бо надіялися, що спадкоємець не буде настільки ж безжалісним кредитором.

Після смерті Скруджа до його будинку прийшли його прибиральниця, праля і посильний гробаря. Всі троє принесли викрали речі небіжчика, щоб віднести у крамницю лахмітника і заробити. Серед речей були дві печатки, пенал, пара запонок, дешева шпилька для краватки, простирадла й рушники, дещо з одягу, дві старомодні срібні ложечки, щипчики для цукру, кілька пар старих чобіт, завіса з-над ліжка, ковдра. Була там і найкраща сорочка, з тонкого полотна, яку з покійника зняла прибиральниця.