Шарлотта Бронте — Джейн Ейр

Тітка просто хотіла позбутися від Джейн назавжди. Вона відправила дівчинку не в звичайну школу, а в притулок для сиріт, де Джейн мали виховати покірною й працьовитою. Тітка хотіла, щоб всі канікули Джейн проводила у Ловуді.

Про господаря маєтку Джейн вперше почула від місіс Фейрфакс. Та розповіла, що господарем є містер Рочестер, який не часто приїжджає, а вона тут просто економка. Адель, яку мала навчати Джейн, привіз сюди містер Рочестер. Хоч він навідувався в Торнфілд нечасто, його поява бувала завжди раптова, тому місіс Фейрфакс завжди підтримувала будинок у порядку. Жінка називала господаря трохи диваком. Вона розповіла, що господар багато мандрував і чимало побачив на своєму віку, а коли з ним говориш, ніколи не можна бути певним, чи то він жартує, чи каже серйозно, вдоволений він чи ні.

Під час церемонії вінчання виявилося, що містер Рочестер одружений з божевільною жінкою, яку переховував від усіх. Коли Рочестер пропонує Джейн стати його коханкою, вона відмовляється, бо не може переступити через свої високу духовність та моральність.

Авторка роману не наділила головних героїв гарною зовнішністю тому, що хотіла більше уваги звернути на їх внутрішній світ, підкреслити, що він набагато важливіший.

Джейн запропонували посаду виховательки дев'ятилітньої дівчинки у Торнфілді біля Мілкота, в…ширському графстві. Вона вирішила їхати, але спершу отримала дозвіл від місіс Рід, якій було байдуже, що робитиме Джейн. Джейн надіслала характеристику та свідоцтво про освіту місіс Фейрфакс з Торнфілду і отримала відповідь, що через два тижні може посісти місце ґувернантки в її домі.

Дівчина відповіла, що згодна їхати в Індію, якщо залишиться вільною, бо їм краще не одружуватися. Джейн уявила себе його дружиною і подумала, що цього не буде ніколи в світі. Дівчина досі кохала містера Рочестера, хоч не могла з ним бути.

Після цього випадку Джейн була ще більше віддалена від тітчиних дітей. Дівчинку поселили у тісній комірчині, Еліза й Джорджіана майже не розмовляли із нею. Якось Джейн наважилася присоромити тітку за таку поведінку і знущання, але та трусонула дівчинку за плечі і ляснула кілька разів по щоках. Коли настало Різдво і Новий рік, Джейн не брала участі у веселощах, більшість часу проводила на самоті. Лише інколи приходила Бесі, яка стала більш лагідною.

Джейн жилося добре, їй подобалася місіс Фейрфакс – врівноважена, добросерда жінка, добре вихована й досить розумна. Адель була слухняною й ретельною ученицею. Джейн мала спокійне життя, але їй хотілося діяльності, нових знайомств. Часто її лякав глухий сміх і чудне бурмотіння Ґрейс Пул. З іншими мешканцями будинку у дівчини були нормальні стосунки.Вона ніколи не знала домашнього затишку, а тут до неї ставилися дуже добре. Хоча іноді дівчина й відчувала тугу та самотність.

Джейн жилося в тітки погано, дівчинці постійно докоряли і вимагали виглядати привітною і лагідною. Часто Джейн ображав Джон Рід, який ненавидів дівчинку, тиранив і мучив безперестану. Вона дуже боялася його і мусила слухатись. Няня Бесі та покоївка Ебот часто сварили Джейн, нагадували, що місіс Рід утримує її, тому треба бути вдячною. Дівчинка часто чула докори, що вона живе на ласкавому хлібі, що вона не рівня Елізі, Джорджіані та Джону.

Дізнавшись від місіс Фейрфакс про панночку Бланш Інґрем, справжню красуню, яку містер Рочестер називав обдарованою піаністкою, Джейн розчарувалася. Вона вважала, що досі плекала марні надії щодо містера Рочестера. Дівчина зрозуміла, що вона бідна, негарна, безрідна, тому не може подобатися йому. Та саме використовуючи Бланш, містер Рочестер випробовував почуття Джейн. У дівчини, як і у всіх інших, складалося враження, що все йде до весілля містера Рочестера і Бланш.