Переклад: Анатолій Тупиков
Ми кидаємося до зупинки. Повільно під'їжджає коричневий автобус…
Усе літо ми їздимо ним на пляж.
— Проходьте вперед, проходьте!
Вхопившись однією рукою за того, хто вже вліз в автобус, і тримаючи в другій руці торби та мішки, жінки пробираються досередини.
Нарешті сіли всі. Дзенькає дзвіночок, і автобус рушає.
На пляж!
Ми їдемо дорогою, а обабіч зеленіють густолисті платани...
Переклад: Анатолій Тупиков
Хлопчик років дев'яти-десяти, невисокий на зріст, худенький, із сумними очима й привітною усмішкою, завжди сидів на площі під агавою. Це місце він вибрав собі ще тоді, як почав чистити перехожим взуття.
У невеличкій скриньці вміщалося все його причандалля: щітки, фланельки, гуталін. А для селян, що приїздили здалеку, була в тій скриньці ще й велика пляшка води.
Щоранку, прийшовши на своє робоче місце, він чіпляв на дереві табличку: "Чищу взуття"...