Барренте, здається, ви здивовані. Невже ви цього не зрозуміли?
— Я ніколи не замислювався над злочинним світом Омеги. Зрештою, я був його часткою.
— Це очевидно. Погляньте на державні установи — вони всі зосереджені на легалізації вбивства. Свята — то лише привід для масових убивств. Навіть закон, який регулює кількість убивств, уже втрачає силу. Люди живуть у світі, що межує з хаосом. По суті, хаос уже почався. Безпеки більше не існує. Єдиний спосіб вижити — вбивство. Єдиний спосіб підвищити свій статус — убивство. Єдине певне заняття — вбивство.
Убивати чимбільше і чимшвидше.
— Ви перебільшуєте,— мовила Мойра.
— Не думаю. Я розумію, існує примара деякої сталості омезького суспільства, певний консерватизм, що проступає навіть у вбивствах. Але це ілюзія. Немає сумніву, то всі конаючі суспільства навіюють ілюзію сталості — аж до свого кінця. Що ж, кінець омезького суспільства швидко наближається.
— Як скоро? — спитав Баррент.
— До критичної точки залишилося близько чотирьох місяців,— відповів Ейлан.— Єдиний порятунок — показати населенню новий напрям, дати нову роботу.
— Землю,— мовив Баррент.
— Саме так. Ось чому ми не можемо відкладати втечу.
— Добре, я не все ще зрозумів, але приєднуюся до вас. З радістю візьму участь у будь-якій експедиції.
Ейлан знову якось знітився.
— Мабуть, я не досить ясно висловився,— мовив він.— Ви будете цією експедицією. Ви, і більше нікого... Вибачте, якщо я вас налякав.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
Друга група мала одну серйозну ваду: більшість людей, що складали її, вже давно не мали здоров'я і сили. Звісно, були серед них і молодші, але вони немало стикалися з насильством і були цілком безпорадні. Перебуваючи в безпеці підземного сховища, вони здебільшого ніколи не стріляли з променевика, ніколи не тікали, рятуючи своє життя, ніколи не потрапляли у безвихідь, як це було з Баррентом. Вони були сміливі, але недосвідчені. Вони залюбки полетіли б на Землю, але в них майже не було шансів на успіх.
— І ви гадаєте, що в мене цей шанс буде? — спитав Баррент.
— Гадаю, так. Ви молодий і дужий, досить розумний і надзвичайно винахідливий. У вас надзвичайно високий коефіцієнт живучості. Якщо хтось і може здійснити задумане, то це ви.
— Чому лиш одна людина?
— Немає сенсу посилати групу. Зросте можливість викриття. А посилаючи одну людину, ми досягаємо максимуму безпеки. Якщо вам пощастить, ми одержимо неоціненні відомості про природу ворога. В разі нещастя, якщо вас упіймають, вашу спробу вважатимуть радше вчинком одинака, ніж якоїсь групи. А ми й після цього зможемо підняти загальне повстання на Омезі.
— Як я повернуся на Землю? — спитав Баррент. — У вас десь є схований корабель?
— На жаль, ні. Ми плануємо відправити вас на борту наступного тюремного корабля.
-~ Це неможливо.
— Не зовсім. Ми вивчали посадки. Процедура завжди однакова. В'язні виходять з корабля у супроводі охорони. Поки вони шикуються на майдані, корабель ніхто не боронить, хоча довкола й виставлено негустий кордон чатових. Щоб ви змогли пробратися на борт, ми відвернем увагу варти, вчинивши бійку.
— Навіть, якщо я проберуся на корабель, мене зловлять, щойно охорона повернеться на борт.
— Цього не повинно статися,— заспокоїв його Ейлан.— Тюремний корабель є велетенською спорудою і має чимало закутків, де можна сховатись. Вам допоможе ще й те, що все те буде несподіваним. Певне, це буде перша впродовж усієї історії Омеги спроба втечі.
— А коли корабель дістанеться до Землі?
— Ви переодягнетесь членом екіпажу. Пам'ятайте, що вам сприятиме неминуча неповороткість величезного бюрократичного апарату.
— Сподіваюсь, так,— мовив Баррент.— Припустімо, я добрався до Землі й отримав потрібні відомості. Як відіслати їх вам?
— З наступним тюремним кораблем. Ми захопимо його.
Баррент заклопотано потер чоло.
— Чому ви думаєте, що моя експедиція або ваше повстання матимуть успіх у боротьбі проти такої могутньої організації, як Земля?
— Ми повинні ризикувати. А далі — перемога чи загибель у кривавій бойні разом з усією Омегою, Згоден, що сила не на нашому боці, але вибору в нас немає — мусимо боротись або згинути, навіть не почавши боротися.
Мойра кивнула головою, погоджуючись із цією думкою.
— Втім, становище може бути не таким уже й безнадійним. Судячи з усього, Землею править репресивний уряд. А тому там повинні бути підпільні групи опору. Може, вам удасться встановити з ними зв'язок. Повстання і тут, і на Землі змусить-таки уряд замислитись.
— Можливо,— погодився Баррент.
— Слід сподіватися на краще. Так ви з нами?
— Звичайно. Ліпше вже померти на Землі, ніж на Омезі.
— Тюремний корабель сідає через шість днів. Упродовж цього часу ми дамо вам усі відомості про Землю, які є в нас. Частково вони грунтуються на поновленні пам'яті, частково скреновані мутантами, частково отримані за допомогою логічної добудови. Більше в нас нічого немає, але я думаю, що вони загалом вірно відбивають сучасні земні умови.
— Коли ми почнемо?
— Негайно.
Баррента коротко познайомили з рельєфом Землі, кліматом і головними населеними центрами. Потім його відіслали до полковника Брея, колишнього співробітника Космічного Бюро. Брей говорив з ним про можливий військовий потенціал Землі, наскільки про нього можна було судити з кількості сторожових кораблів над Омегою і очевидного рівня наукового розвитку. Він зробив припущення щодо розміру земних збройних сил, їхнього поділу на морські, наземні й космічні групи, а також щодо рівня ефективності цих сил. Його помічник, каштан Карелл, прочитав лекцію про спеціальні види зброї і її доступність для населення Землі. Інший помічник, лейтенант Дауд, розповів про прилади стеження, їхнє можливе розташування і те, як уникнути їх.
Потім Баррента знову напучував Ейлан. Від нього Баррент довідався, що на Землі диктатура, і дізнався про методи боротьби з диктаторським режимом, його сильні й слабкі сторони, роль таємної поліції, терору і мережі донощиків.
Після Ейлана з Баррентом говорив маленький чоловічок з очима-намистинками. Він розповідав про Земну систему руйнування пам'яті. Виходячи з того, що руйнування пам'яті повсякчас використовувалося для знешкодження опозиції, він зробив припущення про природу і силу руху опору на Землі і порадив, як Баррентові можна зв'язатися з ним.
І врешті його познайомили з усіма подробицями плану другої групи, за яким він мав пробратися на корабель.
Коли настав День Посадки, Баррента оповило виразне відчуття полегкості. Його вже нудило від безперервної накачки відомостями. Будь-яка дія здавалася привабливішою.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Баррент спостерігав, як велетенський тюремний корабель виконав маневр і безгучно опустився на землю. Він тьмяно виблискував проти призахідного сонця: відчутний доказ всевладності й каральної сили Землі. Люк відкрився, і на поверхню планети опустили трап. В'язні, оточені вартовими, виходили назовні й шикувалися на майдані.
Як звичайно, майже все населення Тетрагіда зібралося подивитись церемонію висадки і привітати новаків. Баррент протискався крізь натовп і врешті зупинився за лавами в'язнів і охорони. Він помацав кишеню, пересвідчуючись, що не загубив свій променевик. Зброю виготовили з пластмаси навмисне для нього — про випадок, якщо застосують детектори металу Решта його кишень була напхана різноманітним спорядженням. Баррент сподівався, що обійдеться без нього.
Через гучномовець, як і тоді, коли прибув Баррент, почали зачитувати номери в'язнів. Він слухав, трохи зігнувши нога в колінах, і чекав початку операції, що мала відвернути увагу охорони.
Голос з гучномовця вже зачитував останні імена зі списку в'язнів. Залишалося не більше десяти. Баррент посунувся наперед. Голос бубонів далі. Залишилося чотири, три в'язні...
Коли вигукнули останній номер, почалася операція відвертання уваги: бліде небо затьмарили хмари чорного диму — це друга група запалила порожні бараки на площі А-2. Баррент чекав.
І тут потужний вибух розніс на друзки два ряди порожніх будинків. Налетіла ударна хвиля. Не встигли ще попадати уламки, а Баррент уже біг до корабля.
Другий і третій вибухи пролунали, коли він уже був у тіні корабля. Баррент швидко скинув з себе омезький одяг і опинився у точнісінькій копії форми охорони. Тепер він побіг до трапа.
Гучномовець голосно закликав до порядку. Охорона й досі не розуміла, що коїться.
Четвертий вибух кинув Баррента на землю. Він миттю підхопився й метнувся до входу. Ось він уже всередині корабля. Ззовні долинали команди начальника охорони. Варта шикувалася в ряди і, тримаючи зброю напоготові, у повному порядку відступала до корабля.
Баррент не мав часу слухати далі. Він стояв у довгому вузькому коридорі. Звернувши праворуч, він побіг до носової частини корабля. Далеко позаду чулися важкі кроки охоронців.
"Хоча б відомості про будову корабля були правильні.— подумав він,— а то експедиція скінчиться, ще не почавшись".
Він пробіг повз ряд порожніх камер, у кінці якого були двері з написом: "Кімната охорони". Зелена лампочка, яка горіла над ними, сигналізувала про те, що повітряну систему ввімкнено. Баррент штовхнув сусідні двері — вони виявилися незамкнені. Баррент увійшов і зачинив за собою двері, опинившись у приміщенні складу запасних частин для двигуна.
Він почув, як коридором, голосно розмовляючи,. пройшли до своєї кімнати охоронці.
— Як ти гадаєш, що то були за вибухи?
— Хто знає? Ці в'язні всі божевільні.
— Вони б і планету висадили, якби змогли.
— Цим би вони позбавили нас клопоту.
— Добре, що шкоди від вибуху не було ніякої. Пам'ятаєш, п'ятнадцять років тому теж стався вибух?
— Мене тоді тут не було.
— Ну, той вибух не зрівняти з цим. Загинуло двоє охоронців і не менше ста в'язнів.
—Хто це зробив?
— Не знаю. Цим омежцям просто подобається висаджувати все в повітря.
— Ще, гляди, і нас висадять.
— Це їм не вдасться. Принаймні поки в небі висять сторожові кораблі.
— А ти певен? Усе-таки краще чимшвидше опинитися на Контрольному Пункті.
— Ну, звичайно. Хочеться ще трохи пожити.
— На Контрольному Пункті жити непогано, але я волів би повернутися на Землю.,
— Занадто багато хочеш,
Останні охоронці ввійшли до кімнати й замкнули двері. Баррент чекав. Трохи згодом корабель задрижав.