тентон Фрелейн сів за стіл, марно намагаючись зробити вигляд, що він страшенно зайнятий, як і личило директорові о дев'ятій тридцять ранку. Це було неможливо. Він ніяк не міг зосередитися на рекламі, яку написав учора ввечері, і думати про справи. Єдине, що він міг, чекати надходження пошти.
Він очікував повідомлення уже протягом двох тижнів. Уряд, як завжди, не відзначався особливою пунктуальністю.
Скляні двері його кабінету, на яких висіла табличка "Моргер і Фрелейн, верхній одяг", відчинилися, і до приміщення увійшов, трохи накульгуючи від давнього вогнепального поранення Е. Дж. Моргер. Його плечі були опущені, але в сімдесят три роки уже можна не турбуватися про свою поставу.
— Привіт, Стене, — сказав Моргер. — Як там наша реклама?
Фрелейн став компаньйоном Моргера шістнадцять років тому, коли йому самому було двадцять сім. Разом вони вибудували "Протект-одяг" — концерн з оборотом у мільйон доларів.
— Гадаю, з цим уже можна працювати, — Фрелейн простягнув Моргерові листок і подумав, коли ж, нарешті, принесуть пошту.
"Ви ще не придбали "Протект-Костюм" фірми "Моргер і Фрелейн"? — вголос прочитав Моргер, підносячи папір ближче до очей. — Даремно, адже це останнє слово в чоловічій моді!"
Моргер відкашлявся й поглянув на Фрелейна. Потім посміхнувся і продовжив:
— "Остання модель — не лише найбезпечніша, а й найінтелектуальніша. Кожний "Протект-Костюм" оснащений спеціальними кишенями для зброї, які гарантовано не випинаються. Ніхто, крім вас, не знатиме, що ви озброєні. Зброю з кишені напрочуд легко дістати, що дозволяє використати її миттєво і без перешкод. Розташування кишень на вибір замовника". Дуже непогано, — зауважив Моргер.
Фрелейн сумно кивнув.
— "Протект-Костюм Спеціальний" оснащений самовідкривними пістолетними кишенями, які є останнім досягненням сучасної техніки індивідуального захисту. Один дотик до потаємної кнопки, і готова до бою зброя опиниться у вашій руці, зведена й знята із запобіжника. Завітайте до найближчої крамниці фірми "Моргер і Фрелейн". Якщо ви цінуєте своє життя, купуйте "Протект-Костюм"!" Чудово, — похвалив Моргер. — Дуже гарна, зворушлива реклама.
Він замислено розгладив сиві вуса.
-Може, варто було б додати, що "Протект-Костюм" випускається як у діловому, так і спортивному стилі з однією чи двома нагрудними кишенями, оснащується однією чи двома кнопками та глибокими або мілкими клапанами.
— Справді, я й забув.
Фрелейн забрал листок і збоку дописав кілька слів. Потім підвівся, поправив піджак, з-під якого вже помітно випинав живіт. Фрелейнові було сорок три. Останнім часом він трохи погладшав і волосся на маківці почало рідшати. У нього був добродушний вигляд, але очі дивилися холодно.
— Розслабся, — співчутливо сказав Моргер. — От побачиш: лист принесуть із ранковою поштою.
Фрелейн змусив себе посміхнутися. Йому хотілося крокувати з кутка в куток, але замість цього він присів на край столу.
— Наче це перше моє вбивство, — похмуро посміхнувшись, сказав він.
— Мені знайоме це відчуття, — кивнув Моргер. — Поки я не вийшов з Гри, то теж не спав місяцями, очікуючи повідомлення про чергове Полювання. Я тебе чудово розумію.
Запала тиша. Коли мовчання почало ставати нестерпним, відчинилися двері, увійшов клерк і поклав пошту Фрелейнові на стіл.
Стентон схопив листи, швидко перебрав їх і знайшов довгоочікуваний — довгастий білий конверт від УЕК з урядовою печаткою.
— Є! — полегшено видихнув Фрелейн, і обличчя його засяяло посмішкою. — Нарешті!
— Радий за тебе, — Моргер, хоча й поглядав на лист із цікавістю, але не запропонував Фрелейнові його розпечатати. Це було б порушенням не лише етикету, а й закону. Ім'я Жертви, крім Мисливця, не повинен був знати ніхто. — Вдалого Полювання, Стентоне.
— Інакше й бути не може! — впевнено сказав Фрелейн.
Порядок у своєму столі він навів ще тиждень тому, тож міг іти хоч зараз. Він узяв свій кейс.
— Гарне Полювання робить світ кращим. — Моргер поплескав його по плечі. — Тобі варто розвіятися.
— Ще як варто, — Фрелейн знову посміхнувся і потис Моргерові руку.
— Де мої двадцять років! — сказав Моргер, поглядаючи на свою покалічену ногу й сумно посміхаючись. — Дивлячись на тебе, так і тягне знову взятися до зброї.
Моргер належав до еліти — десять успішних Полювань відкрили перед ним двері Клубу Десяти — клубу обраних. А оскільки після кожного Полювання йому доводилося виступати в ролі Жертви, то всього в його активі значилося двадцять убивств.
— Сподіваюсь, мені не трапиться такий ас, як ви, —посміхнувся Фрелейн.
— Викинь ці дурниці з голови. Якою за номером буде в тебе ця Жертва?
— Сьомою.
— Сім — щасливе число. Ще раз бажаю удачі й сподіваюся незабаром побачити тебе серед членів Клубу.
Фрелейн помахав рукою і попрямував до виходу.
— Пам'ятай: обережність і ще раз обережність, — крикнув йому навздогін Моргер. — Одна маленька помилка —і мені доведеться шукати нового компаньйона. А мене, щоб ти знав, цілком улаштовує нинішній.
— Я буду обережний, — пообіцяв Фрелейн.
Він вирішив пройтися до будинку пішки, а не їхати автобусом. Варто було трохи охолонути. Смішно поводитися як хлопчисько, що виходить на своє перше вбивство.
На вулиці Фрелейн завжди дивився прямо перед собою. Дивитися на інших означало напрошуватися
на кулю — хтось із перехожих міг випадково виявитися Жертвою. Траплялися випадки, коли нервові Жертви стріляли, варто було лише глянути на них. Тому він завжди завбачливо' дивився тільки перед собою і поверх голів зустрічних перехожих.
Над вулицею височів велетенський бігборд, рекламуючи послуги розшукового бюро Дж. Ф. О'Донована.
"Жертви! — закликали великі червоні літери. — Навіщо ризикувати? Скористайтесь послугами акредитованого детектива О'Донована. Дозвольте нам знайти вашого вбивцю. Плата — після того, як ви залагодите справи".
Реклама нагадала Фрелейнові, що треба зателефонувати Едові Мороу.
Він перейшов вулицю і прискорив крок. Йому кортіло якомога швидше дістатися до будинку, розпечатати конверт і довідатися, з ким цього разу йому доведеться мати справу.
Цікаво, розумна його Жертва чи дурна? Багата, як його четверта, чи бідна, як перша й друга? Користується послугами детективів чи діє сама?
Серце калатало від чудового збудження у передчутті Полювання. Десь неподалік Фрелейн почув постріли: два коротких, майже одночасно, і потім третій, останній.
"Комусь пощастило на цьому Полюванні, — подумав Фрелейн. — Почуття, коли всаджуєш кулю в Жертву, ні з чим не зрівняти. І йому знову випав шанс його пережити!"
Прийшовши додому, він насамперед набрав номер Еда Мороу, свого детектива. У перервах між замовленнями той працював у гаражі.
— Алло, Еде? Це Фрелейн.
— Радий вас чути, містере Фрелейн. — Стентон уявив собі, як розпливається в посмішці вузьке обличчя Мороу з тонкими губами, забруднене мастилом.
— Збираюся на Полювання, Еде.
— Я зрозумів, містере Фрелейн. Отже, незабаром я буду вам потрібен?
— І досить скоро. Гадаю, за тиждень, максимум два я впораюся, а протягом трьох місяців після вбивства, як завжди, одержу повідомлення про мій статус Жертви.
— Я буду готовий. Вдалого вам Полювання, містере Фрелейн.
— Дякую. Побачимося. — Він поклав слухавку. Заручитися послугами першокласного детектива — необхідний запобіжний захід. Адже незабаром Стентону доведеться стати Жертвою, і тоді, вже вкотре, уся надія буде лише на Еда Мороу.
Ед — блискучий детектив! Неосвічений і, відверто кажучи, трохи тупуватий. Але чуття в нього від Бога: з першого погляду визначає приїжджого і диявольськи винахідливо влаштовує засідки. Незамінний помічник!
Пригадавши деякі "фірмові" трюки Еда, спрямовані проти Мисливців, Фрелейн посміхнувся і розпечатав конверт. Посмішка застигла на його обличчі, коли він побачив ім'я Жертви.
Джанет-Марі Патциг.
Його Жертвою мала стати жінка!
Фрелейн підвівся і пройшовся по кімнаті. Потім ще раз уважно перечитав повідомлення. Джанет-Марі Патциг. Ніякої помилки. Дівчина. У конверт були вкладені три фотографії, листок з адресою та звичайні описові дані.
Стентон насупився. Досі йому не доводилося убивати жінок.
Якусь мить він вагався, потім набрав номер УЕК.
— Управління емоційного катарсису, відділ інформації, — відповів чоловічий голос.
— Не могли б ви перевірити, — попросив Фрелейн. — Я щойно отримав повідомлення, і в ньому зазначено, що моя Жертва — дівчина? Як це розуміти? — Він назвав клерку ім'я.
— Усе гаразд, сер, — запевнив клерк, звірившись із картотекою. — Дівчина зареєструвалася добровільно. За законом вона має ті самі права, що й чоловіки.
— Не могли б ви сказати, скільки убивств у неї на рахунку?
— Вибачте, сер. Уся інформація, яку ви маєте право одержати, у вас уже є; юридичний статус Жертви, її адреса і фотографії.
— Гаразд. — Фрелейн зробив паузу. — Чи можу я обрати іншу Жертву?
— Певна річ, ви можете відмовитися від цього Полювання. Це ваше право. Але перш ніж ви отримаєте дозвіл на наступне вбивство, вам доведеться виступити в ролі Жертви. Оформити відмову?
— Ні, ні, — поспішно відповів Фрелейн. — Я просто поцікавився, дякую.
Він поклав слухавку, сів у найбільше крісло й розстебнув ремінь на штанях. Ситуацію треба було докладно обміркувати.
— Кляті баби, — пробурчав він, — завжди пхають носа у чоловічі справи. Чого їм вдома не сидиться?
Але ж вони вільні громадяни, нагадав він собі. Однак це не жіноча справа.
З історії він знав, що Управління емоційного катарсису було засноване спеціально для чоловіків, і лише для
них. Його сформували наприкінці Четвертої (або Шостої, як гадали деякі історики) світової війни.
На той час назріла необхідність у тривалому й міцному мирі.
Причина була суто практичною, як, власне, й люди, котрі розпочали цю кампанію.
Просто до взаємного знищення лишався буквально один крок.
Справа в тому, що під час світових воєн ефективність і руйнівна сила зброї, що була у розпорядженні багатьох країн, різко зросли.
Солдати звикли до неї і дедалі більше були схильні до її застосування.
Становище досягло критичної межі. Ще одна війна поклала б край усім війнам узагалі — просто не залишилося б нікого, хто зміг би розв'язати нову.
Таким чином, потрібен був мир на всі часи, але люди, які працювали над цією проблемою, були тверезі й прагматичні.