Крізь будинку дитячу шкіру.
У піску білий замок зліплений
В псевдоготику вніс подвір'я.
Він всі шпилі пізнав небронзові,
Витер шпилі своїм волоссям.
Тиха жінка, німа й стриножена,
До веранди скляної просить.
Він приходить додому випилий,
Переплетений сном як левом.
На гранатні мордасті килими
Скрипи музики полудневі.
Вона жінка, німа й стриножена,
Оглядає його утому.
І любов як не ніжні ножиці
Вирізає з сорочки комір.