Ольга Кобилянська — Земля (стисло)

Стислий переказ, виклад змісту

І.

Невелике село Д. на Буковині наповнено простими хатинами, чиї господарі знаходять роботу у Молдові, а хата Василя Чоп’яка та його дружини Докії вирізняється на їх фоні своєю чистотою та вбраністю. Дружина, маючи чоловіка-п’яницю, зовсім не знала щастя: "її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певнім ході й поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно… Жура гнула її додолу", проте жінка знаходила відраду у своїй шістнадцятирічній дочці Парасинці. Окрім доньки, мала ще брата — чоловіка сорока років, який теж мав гріх за душею: любов до пляшки, проте людиною був доброзичливою, не цурався праці і завжди намагався допомагати сестрі.

Переживаючи за майбутнє своєї доньки та господарство, Докія бачила за мету видати Парасинку заміж за доброго та працьовитого чоловіка, що міг би стати опорою для доньки після її смерті. Перебравши всіх хлопців, Докія поклала око на Михайла Федорчука, що був першим нареченим у селі через свою гарну вдачу, працьовитість та багате господарство. Проте хлопець був військовозобов’язаний на наступні декілька років, тому весілля вирішили зіграти із Тодорикою Жемчуком: "Він був низького зросту й обертався всім тілом, де вистачало не раз лише голову звернути. Штивна була у нього шия. І в цілості робив він погане враження. В нього такий широкий рот, що може собі сам щось до вуха сказати, а очі в нього лежать так близько… що далі зчіпляються докупи". Парасинка довго відмовлялася, але все ж таки дала згоду та одразу вирішила розповісти новини своїй подрузі Анні, що служила у наймах при пані.

Дивіться також

Справили весілля, на якому відбулася розмова між Докією та Івонікою — батьком Михайла, який бідкався, що втратив таку гарну невістку. Докія теж була сумна, проте зволікати більше не могла, адже не хотіла залишати доньку одну.

У сім’ї Федорчуків росло двоє синів — Михайло та Сава. Старший був опорою та підтримкою для родини, завжди був при роботі, а Сава, навпаки, виріс лінивим та грубим: "росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець в голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться. Він не любить землі. Дарма, що ходить по ній, що толочить її, дарма, що живе з неї, що носить вона його". Земля завжди була темою суперечки у сім’ї, адже батько обіцяв позбавити Саву земельної ділянки, якщо той не отямиться і не візьметься за розум.

На весіллі Михайло запросив Анну до танцю, проте саме в той момент стихла музика.

Сава займався господарством і думав про брата: як він йому набрид зі своїми настановами та порадами, вічними заборонами спілкуватися із Рахірою — донькою рідної сестри матері та її батьком Григорієм. Це дратувало хлопця, адже він був закоханий у дівчину і, незважаючи на родинні зв’язки, мріяв жити із нею. Так про неї казав Івоніка: "Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або як у голодної собаки".

Марійка — мати хлопців — була жінкою порядною, проте в селі про неї були не хорошої думки через її скупість: "Пішлеш по що-небудь до неї, по що найменше, кажу, то все вона того "не має". Та ці чутки не турбували жінку, адже для неї головне було те, що її сім’я мала все необхідне. Приготуваваши їсти, Марійка пішла до ворожки — розпитати про долю Михайла, чи спрацює план Івоніки викупити сина зі служби та чи залишиться він удома. Гадання виявилися невтішними, було обіцяно багато горя та сліз; з тим жінка і пішла додому, де зустріла Саву, з якими знову посперечалися через Рахіру; Сава вкрав їжу і пішов до коханої.

ІІ.

Івоніка та Михайло повернулися з міста. Голова сім’ї розповів, що той єврей, який мав організувати викуп сина, втік з грошима і тепер Михайло змушений на три роки йти на службу.

На наступний день батько з сином працювали в полі і Івоніка завів розмову про свого молодшого сина, про його майбутню долю, що знаходиться під загрозою, через лихий вплив Рахіри та її батька. Було вирішено обмежити їх спілкування та зайняти Саву роботою, щоб не було часу займатися довільними речами.

ІІІ.

Наприкінці весни Михайло наглядав за худобою та думав про своє майбутнє, про Анну — дівчину-наймичку, до якої відчував найщиріші почуття. Дівчина вже давно працювала при дворі, заробляючи гроші для матері та брата-пияка, які лише глумилися над нею та при будь-якій нагоді розпускали кулаки. Анна не була схожа на інших дівчат, вирізнялася скромністю та спокійним характером. Не любила вечорниці, товаришувала лише з Парасинкою. Анна також була закохана у Михайла, але розуміла, що вони з різних світів, тому навіть і не мріяла про одруження.

Одного липневого дня йшла Анна через поле Федорчуків та зустріла там Михайла, який навмисно її чекав. Зізнавшись один одному у почуттях, заприсяглися ходити один до одного, доки буде така можливість. Вже пора було прощатися, проте хлопець з дівчиною ніяк не могли розійтися. Анна заговорила про "сусідній ліс", від якого завжди віяло страхом та загадковістю. Дівчина так сильно була вражена його таємничістю, що навіть боялася йти поруч: "Не можу туди переходити, щоб не прискорити кроків. Мене тягне туди й жене звідти". Анна поділилася думками з Михайлом, що щось страшне йде з того лісу на них, але хлопець заспокоїв кохану.

IV.

Марійка була занепокоєна стосунками Сави та Рахіри і розповіла чоловіку випадок, коли натикнулася на свою племінницю на вулиці, але та навіть не привіталася. Мати переживала за долю сина, адже знала злий характер дівчини. Івоніка розумів усю складність ситуації, проте не міг нічого вдіяти, окрім погроз позбавлення молодшого сина землі. Батько сподівався, що Сава візьметься за розум, коли Михайло залишить дім.

V.

Батько Рахіри був людиною лихою, знався на крадіжках та пияцтві, а мати була доброю хазяйкою, на праці якої сім’я хоч зводила кінці з кінцями. Сама дівчина повністю була копією батька, часто приносила додому крадені речі.

Прийшов Сава, сіли з дівчиною на вулиці та почали говорити про родину хлопця, жалітися на те, що вони не дають закоханим спокою. Рахіра лише радила наперекір вчиняти їм та не боятися того, що батько позбавить Саву землі, адже він такий же син, як і Михайло. Розказала, що на картах нагадала їм щасливе майбутнє і багате господарство.

VI.

Жовтень. Був останній день Михайла вдома перед від’їздом на службу. Дома відчувався похмурий настрій, перевіряли речі та проводили остаточні збори. Івоніка із сином вирушили в дорогу. Проходивши повз хатину Докії, попрощалися із усією сім’єю; біля панського будинку із коханим вийшла попрощатися Анна — стояла похмура та лише низько вклонилася.

На виході із села зустріли Саву, що був залишений наглядати за будинком. Натомість він пішов за тютюном. Брати попрощалися і Михайло наостанок закликав Саву допомагати батькам та взятися за розум, на що останній лише відмахнувся. Михайло продовжив шлях у місто.

"Малий "сусідній" лісок закутався в миготливу тишину і ждав".

VII.

Проходив час, а Михайло все ще відчував себе не на своєму місці на службі — дуже сумував та переживав за родину та кохану дівчину. Одного разу Івоніка побачив сон, який навів страх за сина, і на ранок батько вже вирушив у місто. Коли побачив свою дитину, перелякався — хлопець був блідий та хворий; розповів про знущання над рекрутами, про насильницькі методи залучання до роботи — хлопців змушували язиком вилизувати сміття, при спробі непокори жорстоко били. Для того, щоб трохи підбадьорити сина, батько пообіцяв щотижня навідувати його.

Івоніка розповів дружині лише про сумний настрій їх дитини, і Марія вирішила скористатися допомогою своєї подруги Домніки, яка зналася на відвертаннях та могла зарадити їх біді. Жінка була тихою, мовчазною. Петро — брат Докії, вирішив одружитися з нею, щоб не жити на старості одному, але перед весіллям хотів накопичити трошки грошей і поїхав на заробітки у Молдову.

VIII.

Домніка в ніч перед церковним святом вирішила погадати собі на нареченого і уві сні побачила дурного Ілію — чоловік середнього віку, середнього достатку, проте зовсім дурного. Першого сватання жінка відмовила, але, вирішивши прийняти долю, згодом погодилася. Почалася підготовка до свята, і, купуючи у місті необхідні речі для весілля, зустрілися із колишнім нареченим жінки, який, дізнавшись про майбутнє весілля, запропонував повернути всі витрачені гроші, якщо Домніка дочекається його і одружиться з ним. Так і було вирішено. Але у той же день жінка сходила до ворожки, що напророчила щастя та злагоду у господарстві із дурним Ілією. Тоді Домніка остаточно прийняла долю. Петро, повернувшись додому, був розчарований такою ситуацією, і за декілька днів витратив у шинку всі зароблені гроші.

IX.

На службі у Михайла проводили випробовування наметів на стійкість під час зимового холоду і для цього були відібрані рекрути, серед яких був і хлопець. Генерал визнав намети нестійкими до низької температури, а декілька бідолашних хлопців із сильним обмороженням були направленні на лікування.

X.

Життя Рахіри із Савою йшло як і раніше: обговорювалися матеріальні речі та будувалися плани на велике господарство (землю та худобу), яке хлопець мав отримати від батька.

XI.

На честь Великодня Михайло отримав кілька днів відпочинку і вся сім’я була дуже рада навіть короткочасному його поверненню, окрім, звичайно, Сави. Він дуже гнівався на матір і під час суперечки Марія пообіцяла, що залишить його без клаптика землі, якщо він не покладе край цим химерним стосункам з Рахірою. Згодом Івоніка забрав сина працювати в поле і по дорозі туди Сава камінням вбив зустрічного зайця, пояснивши цей вчинок лише забавкою.

XII.

Саву відправили до бурдеїв наглядати за худобою, а самі батьки роздумували над майбутнім їх дітей. Чекали повернення Михайла, сподівалися на те, що їх молодший син подорослішає та стане горнутися до землі, полюбить її та стане поважати. Головою родини була висловлена ідея піти на прощу до святого Івана та помолитися за обох своїх синів.

1 2

Інші твори Ольги Кобилянської скорочено: