Валер'ян Підмогильний — Невеличка драма (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Основні персонажі роману:

Юрій Олександрович Славенко — біохімік, 30 років;

Марта Висоцька — молода гарна дівчина, працює діловодкою статчастини, 22 роки;

Льова Роттер — залицяльник Марти;

Ірен Маркевич — наречена Славенка, 29 років;

Дмитро Стайничний — залицяльник Марти, інженер із Дніпропетровського;

Андрій Романович Безпалько — начальник Марти, завідувач матчастиною махортресту, 50 років;

Давид Семенович — безробітний кооператор, сусід Марти;

Тетяна Ничипорівна — дружина Давида Семеновича;

Степан Григорович Маркевич — тато Ірен, лікар.

Дія роману відбувається 1927 року в Києві, у часи НЕПу та українізації.

Молода дівчина, Марта Висоцька, працює діловодкою стстчастини махортресту і винаймає кімнатку у будинку на Жилянській вулиці. Її життя монотонне і одноманітне: зранку вона іде на службу, працює там до обіду, потім обідає у дешевій їдальні. Після цього – курси стенографії та машинопису. Дівчина отримує 60 карбованців платні і змушена жити скромно і на усьому економити.

Ввечері її часто навідує сусід по будинку Давид Семенович, безробітний кооператор. Його дружина Тетяна Ничипорівна завідує буфетом у Караваївських лазнях, вечорами вона на роботі. Вони мають чотирирічну доньку Аду. Давид Семенович буркотливий і ображений на світ через своє звільнення. Жовчний бурчун, нецікавий і примітивний у своїх висловах, він розважає Марту своїм буркотінням і через це стає частим завсідником її кімнати.

Дивіться також

Іншим частим відвідувачем Марти є Льова Роттер. Льова служить у соробкопі, продає ковбаси, але за освітою він фельдшер. Коли йому був 21 рік, він одружився з прекрасною дочкою канівського касира і щасливо осівся неподалік рідного села за волосного фельдшера. Він був закоханий і щасливий. Через півтора року подружнього життя почалася війна, і Льова пішов на фронт. Спочатку все ішло нормально: Роттер отримував коротенькі, але ніжні листи від дружини, але через півроку він отримав довгого листа, де дружина казала, що він забрав її молодість і закрив у 4 стінах в селі, що нарешті знайшовся великодушний чоловік, який зняв полуду з її очей і заслужив цим її любов до скону. Льова був знищений і розчавлений цією зрадою. З тих пір він перебрав якийсь десяток міст та професій, став аскетом і відлюдником, аж поки випадково не зустрів Марту, у яку закохався раптово, безглуздо й безнадійно. Льова був завсідником у Марти, але вони спілкуватися лише як друзі, бо Марта одразу дала хлопцю зрозуміти, що не зацікавлена у ньому. Дівчина мріяла про романтичне кохання, як у романах.

Одного зимового вечора, як завжди, повернувшись додому з роботи і навчання, Марта знайшла в себе на столі великий кошик білих хризантем. Це вже втретє вона отримувала отак квіти – без підпису, від невідомого шанувальника. Заможніших зальотників, що могли б собі таке дозволити, в неї наразі не було, бо якраз смуга в її житті зайшла, коли дівчина лишилась самотня, коли всі попередні знайомі відійшли від неї, розчаровані, а нові розчаровуватись ще не прийшли. Зазвичай, коли у дівчини з’являвся якийсь кавалер вона через якийсь місяць його механічно втрачала, видаючись надто неприступною, а неодмінні її прихильники, нещасливий кооператор та соробкопівець Льова, з матеріального погляду виглядали ще гірше від неї. Отже невідомий посланник букета лишався для дівчини невідомими.

У зустрічах з Мартою, повних самопринижень і болю, Льова знаходить і якусь дивну насолоду. Марта перетворилась для нього на кумира і божество. Льова вирішує познайомити Марту з своїм знайомим фронтовим другом Юрієм Славенком. Хлопець сподівається, що молоді люди закохаються, і йому буде легше забути Марту, якщо вона буде невільна.

Славенко – біохімік, дуже прагматична і раціональна людина. Головна мета його життя – служіння науці, і він підкорює усе їй. Він мріє створити штучний білок і позбавити людину необхідності харчуватись грубою тваринною їжею. Юрій живе у простій кімнатці, його не цікавлять походи в гості і спілкування з друзями. Він вважає це марною тратою часу та енергії. Лише статеве питання лишилось невирішеним для нього. Замолоду він, як і чимало юнаків, задовольняв свої природні потреби самостійно, а до жінок почував острах і зневагу. Потім, довгий час жив із своєю хатньою робітницею, яка не ставила йому жодних претензій, а отже, й не заважала йому в науковій праці. Але непередбачені родинні обставини покликали хатню робітницю назад на село, звідки вона була приїхала, і Юрій Олександрович лишився без жінки. Рік він намагався обходитись без цього, але скоро зрозумів, що незадоволені природні потреби заважають йому працювати. Тоді біохімік вирішив одружитись, щоб раз і назавжди вирішити це питання.

Після недовгих пошуків Славенко познайомився з Ірен, дочкою лікаря Маркевича. Ця приваблива і зріла дівчина влаштовувала його з багатьох точок зору. По-перше, Ірен була з інтелігентної родини, що підкріплювало б його статус солідного науковця куди більше, ніж якби він одружився з простою селянкою. По-друге, йому подобалось помешкання Маркевичів, куди він після одруження мав переїхати. Хоча сам переїзд видавався йому пустою тратою часу, він вважав це меншим з двох зол.

Ірен було 29 років. Не зважаючи на свою зовнішність пансіонної панночки це була вже зрівноважена, і досвідчена жінка. Під час революції, коли їй було трохи більше двадцяти, вона зійшлася з одним здоровим і хитромудрим хлопцем, який, без певного минулого, але з цілком певними намірами, взявся працювати в постачанні. Ірен промандрувала з ним два роки по всяких усюдах, по селах і містах, де кидано її коханця, що тримав свою милу, не гребуючи способами, в теплі й великих на той час достатках. Коли ж кінець кінцем цього пройду розстріляно з вироку ревтрибуналу, Ірен повернулась до батьківського дому. Пригоди вплинули на неї позитивно, вони розвинули її й усталили, а разом з тим вона й репутації своєї не втратила, бо мати зуміла зберегти доччину таємницю, прикривши її правдоподібною версією про гостювання в тітки аж у Сибіру. А в інтимних розмовах з матір'ю вся ця історія фігурувала під делікатною назвою "першого заміжжя". Мати переживала, що дочка так довго лишається незаміжньою і тому покладала на Славенка великі надії.

Отже Юрій та Ірен вважали одне одного вдалою партією. І хоча жодного слова про шлюб чи тим більш про кохання ще не було сказано, між ними існувала мовчазне розуміння і згода. Юрій був задоволений тим, як усе складалось і скоро це питання мало бути вирішеним для нього. Коли до нього несподівано прийшов Льова Роттер і запропонував зайти в гості до його знайомої Марти, біохімік поставився до цього скептично, але все ж погодився. Коли товариші прийшли до Марти в неї вже сиділи коопераор Давид Семенович і молодий інженер Дмитро Стайничний.

Дмитро був давнім знайомим Марти з Дніпропетровського. Він спеціально приїхав на кілька днів, щоб зробити їй пропозицію. Цей практичний, працьовитий хлопець усього добився важкою працею і наполегливістю. Будучи сином селянина, йому було тяжко здобувати інженерський фах: він не мав відповідної підготовки до академічного навчання, але він не зважав на труднощі і йшов до своєї мети. Тепер він вирішував питання одруження з таким же підходом. Він вважав, що шлюб не повинен будуватись на коханні. Для нього це було ніби політичною спілкою для досягнення спільних цілей: створення домашнього затишку, народження і виховання дітей. В його баченні майбутнього, дружині відводилось сидіти дома з п’ятьма дітьми поки Дмитро працюватиме на заводі. Так він і робив пропозицію Марті – вона мовляв подобається йому і він пропонує їй реальні речі: поважний і чіткий план – діти і спільний дім.

На наступний день після їх знайомства Славченко знову зайшов до Марти, бо попереднього вечора забув у неї свої цигарки. Молоді люди трохи поговорили, але скоро прийшов Дмитро і Славченко лишив їх одних. Дмитро ще раз спробував переконати Марту вийти за нього заміж, але дівчина відмовилась з тієї причини, що не любить його.

Наступного дня, Дмитро знову зайшов, щоб ще раз спробувати переконати Марту. Він сказав, що відсутність кохання – це не причина не одружуватись, і що вона ще пошкодує про втрачену можливість. Йдучи, він боляче вивернув Марті руку так, що вона впала на коліна, і пообіцяв, що знайде собі дівчину без безглуздих примх, як в неї.

Тим часом думки про Марту опанували Славенком. Але він вважав, що це лише через його незадоволені потреби і вирішив зробити пропозицію Ірен негайно. Незважаючи на страшну завірюху він вийшов з дому направляючись до дому Маркевичів, але, сам не знаючи як, прийшов до Марти. Так почалося їх кохання. Юркевич божевільно закохався в Марту і вона відповіла йому тим же.

Молоді люди зустрічалися щодня з сьомої до дванадцятої години вечора, завжди у Мартиній кімнаті, навіть не входячи нікуди. Любов сильно вплинула на Юрія. Наука, що була сенсом його існування раптом перетворилась на повинність, він зацікавився поезією і літературою, яку раніше зневажав. Біохімік розповідає дівчині про те, чим він займається в своїх лабораторіях. Закохані прагнуть знати усе одне про одного. Врешті, Марта віддалася йому. Дівчина мріяла, що її перший раз відбудеться в Каневі – на її батьківщині, де вона народилась і була щасливою. Спершу вона була пригнічена тим, що сталося, навіть хотіла уникати Юрія, але вона була занадто сильно закохана в нього.

Тим часом Ірен і її мати дуже стурбовані тим, що Славенко перестав ходити до них. Мати Ірени переконала батька прослідкувати за біохіміком, щоб вияснити куди він ходить. Скоро вони дізнаються, що Славенко закоханий у якусь дівчину і ходить до неї кожного дня з 7 до 12. Але на стурбовані зауваження матері Ірен відповідає лише, що знає Славенка як саму себе, знає, що це кохання у нього пройде. Вона, навпаки, рада, що цей епізод трапився у нього до їх весілля, а не після. Батьки не поділяють впевненості Ірен, але лишають її в спокої.

Марті знову приходить букет, що неймовірно дивує дівчину, адже тепер, коли вона невільна, вона зовсім не сподівалася, що таємний шанувальник продовжить ці дивні залицяння. Того ж дня до неї в гості приходить пан Безпалько, її начальник, завідуючий матчастиною махортресту, стриманий і спокійний чоловік, що користувався велико повагою підлеглих.

1 2

Інші твори Валер'яна Підмогильного скорочено: