Франц Кафка — Перевтілення (детальний переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

I

Одного ранку Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. Він лежав на твердій спині. Живіт був поділений на кільця, а перед очима безпорадно метлялися два ряди лапок. Це був не сон. Ось його маленька кімната, стіл із взірцями сукна на ньому (Замза був комівояжером), над столом Малюнок з ілюстрованого журналу.

Грегор перевів погляд на вікно. Ішов дощ, і він вирішив поспати ще, щоб забути усі химери, але не зміг перевернутися на бік. Він уже всоте заплющував очі, щоб не бачити, як ворушаться його лапки, і думав про свою важку роботу, постійні поїздки, про шефа, який розмовляв зі службовцями, сидячи на високій конторці, про батьків борг цьому ненависному напівоглухому шефові.

"Грегор глянув на будильника, що цокав на скрині. Боже! Було пів на сьому...", а його потяг відходив о п'ятій. "Що ж тепер робити? Наступний іде о сьомій, щоб на нього встигнути, треба стрімголов бігти на станцію... А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Грегор за свою п'ятирічну службу ще жодного разу не хворів". Шеф привів би свого лікаря, "почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень".

У двері постукали, почувся лагідний голос матері, яка нагадувала, що йому вже давно час їхати. Грегор відповів і злякався свого голосу, в якому з'явився якийсь болісний писк.

Мати не звернула уваги на цю зміну і відійшла від дверей. Але розмову почули батько і сестра, які здивувалися, що Грегор ще вдома в такий пізній час, і почали гукати його.

Дивіться також

Сестра Грета хотіла зайти, але Грегор "за час своїх подорожей набув звичку навіть удома замикати на ніч усі двері". Він хотів спокійно встати і дочекатися, поки сьогоднішні химери минуться. Та він уже не мав рук і ніг, а багато лапок лише безпомічно ворушилися. Спочатку Грегор хотів зсадити з ліжка нижню частину тіла, потім спробував почати зверху. Він і досі не бачив усього свого великого неслухняного тіла, але боявся впасти і покалічитись. Потім вирішив розгойдуватися всім тілом, щоб зсунутися на килим. Йому спало на думку, що батько й служниця могли б допомогти, і "не втримався від усмішки, хоч як йому було зле".

Раптом у сінях подзвонили. Це прийшов повірений із фірми, де працював Грегор. "І чого тільки він приречений служити в такій фірмі, де найменший прогул викликає найбільшу підозру?"

Ці думки розхвилювали Грегора, він щосили рвонувся з ліжка і впар досить м'яко, адже спина виявилася еластичною.

Із кімнати ліворуч почувся голос батька, який знову покликав Грегора. Мати хотіла виправдати поведінку сина, розповідала повіреному, що Грегор нікуди не виходить після роботи, читає газету аби випилює лобзиком гарні рамки. У кімнаті праворуч захлипала сестра. Чого вона плаче? Може, думає, що він втратить роботу і покине їх? "Але ж поки що цього боятися нічого".

Повірений утратив терпіння і став голосно звинувачувати Грегора у нехтуванні службовими обов'язками, розповів батькам, що на фірмі незадоволені роботою їхнього сина.

Не тямлячи себе, Грегор голосно заговорив, що не може піднятися, бо захворів. "Але тепер я вже зовсім бадьорий і саме встаю".

Із усього того, що сказав Грегор, ніхто нічого не зрозумів. Батько наказав покликати слюсаря, а мати послала доньку по лікаря. Грегорові стало приємно, що рідні готові йому допомогти. Він учепився за стілець, посунув його до дверей, почепився липкими кінчиками лапок на двері, "потім заходився ротом повертати ключ у замку. На жаль, виявилося, що в нього немає зубів... — зате щелепи були дуже міцні". З великими труднощами він все-таки відчинив двері. Повірений, побачивши Грегора, голосно охнув, затулив долонею рота і помалу почав відступати. Мати ступила два кроки до сина, опустилася додолу, сховавши обличчя на грудях. "Батько з ворожим виразом обличчя стиснув кулаки, наче хотів заштовхати Грегора назад до кімнати, потім затулив очі руками й заплакав, аж йому затрусилися могутні груди".

Грегор не зайшов до вітальні, а сперся на зачинену стулку дверей. Стіл був заставлений посудом, навпроти дверей висів Грегорів знімок з часів військової служби, він був у формі лейтенанта, руку тримав на держаку шпаги і безтурботно усміхався.

Цієї миті лише Грегор зберіг спокій. Він сказав повіреному, що зараз же поїде у справах, що він любить і вміє працювати, просив передати привіт панові шефу. "Але повірений з першими Грегоровими словами повернувся і почав боком відступати, озираючись на Грегора через плече і витягнувши губи".

Грегор міркував тверезо, а тому розумів, що "нізащо не повинен відпустити повіреного в такому настрої, якщо не хоче поставити під загрозу своє становище у фірмі". Навіть не подумавши про те, чи здатен він тепер ходити, Грегор опустився на лапки, "з радістю помітив, що вони дуже добре його слухаються... і подумав, що всім його мукам скоро настане край".

Мати, побачивши Грегора так близько, закричала, позадкувала до столу і сіла просто на тарілки.

Батько схопив у праву руку ціпок, у ліву — газету і, тупаючи ногами, почав заганяти сина назад до кімнати. Дарма Грегор покірно пригинав голову, батько тупотів ногами, безжалісно наступав і сичав, як дикун. "Грегор аж нестямився від того сичання", став задкувати, а потім почав повільно повертатися. Нарешті він щасливо попав головою у двері, але тіло застрягло: "один ряд лапок безпомічно Метлявся в повітрі, а другий був болюче притиснутий до підлоги. Батько порятував його тим, що добре турнув ззаду", і Грегор, обідравши бік, "стікаючи кров'ю, упав аж серед кімнати. Двері замкнули ще й на засув, і стало тихо".

II

Грегор прокинувся вже смерком від того, що почув чиїсь легенькі кроки. Він незграбно, намацуючи собі дорогу вусиками, рушив до дверей. "Лівий бік йому перетворився на суцільний зашкарублий шрам, і він кульгав на всі два ряди лапок. Одна лапка під час вранішньої пригоди покалічилась... і тепер висіла, мов нежива".

"Біля дверей стояла миска з солодким молоком, у якому плавали шматки білого хліба". Раніше він любив молоко, але тепер воно йому не смакувало і "він майже з огидою відвернувся від миски і поліз назад у кімнату".

У вітальні запалили світло, але було дуже тихо. Грегор "пишався тим, що зумів забезпечити батькам і сестрі таке життя в такому гарному помешканні. І яке буде горе, коли всьому цьому спокоєві, добробутові й затишку настане край!" Йому не хотілося ятрити собі душу такими думками, і він надумав дочекатися когось із сім'ї. Настала ніч, але так ніхто і не зайшов. Грегор заліз під канапу, де йому було зручно, і пролежав там усю ніч, думаючи про те, як із "якнайбільшим тактом зменшити ті прикрості, що їх він мимоволі завдає сім'ї у своєму теперішньому становищі".

Удосвіта до кімнати зайшла сестра, побачила його під канапою, злякалася і вибігла, хряснувши дверима. Але згодом повернулася, помітила, що миска повна, і забрала її ганчіркою, а не голими руками. Через деякий час, щоб узнати його смак, вона принесла напівзогнилу городину, кістки з вечері, кілька родзинок і горіхів, сир, розіклала все це на старій газеті і делікатно вийшла. Грегор жадібно накинувся на сир, який його вабив понад усе. Потім він поїв городину, зате свіжі страви йому зовсім не смакували.

Сестра знову зайшла і, не розбираючи, що він з'їв, а від чого відмовився, змела все віником у помийницю.

Батьки не бажали, щоб Грегор помер з голоду, і сестра вранці і після обіду приносила йому поїсти.

Родичі не розуміли мови Грегора, а тому думали, що й він не розуміє їх. А він, припадаючи до дверей, слухав їхні розмови. Вони згадували Грегора, радилися, як їм тепер жити. Одного дня він почув від батька, "що в них, незважаючи на банкрутство, залишилося з давніх часів трохи грошей, на які за ці роки наросли ще й відсотки". Крім того, вони відкладали трохи з тих грошей, що заробляв син і віддавав у сім'ю.

Грегор вважав, що після банкрутства у батьків нічого не залишилось, а тому почав працювати з особливим запалом і утримував усю сім'ю. Крім того, він потай планував собі наступного року "послати сестру до консерваторії, бо вона дуже любила музику і гарно грала на скрипці". Тих грошей, що були в батька, вистачило б, щоб сплатити борг шефові і наблизити день, коли б Грегор міг кинути важку працю комівояжера. Та їх ніяк не вистачило б на життя. І хто ж буде працювати? Батько був хоч і здоровий, але вже старий чоловік, мати хворіла на астму і щодругий день лежала на канапі, хапаючи ротом повітря, сестрі було лише сімнадцять років. Коли Грегор згадував про це, йому ставало аж гаряче з сорому й горя.

Сестра щодня приходила прибирати кімнату Грегора, але так і не звикла до його вигляду. Вона боялася брата, наче він міг її вкусити.

"Перші чотирнадцять днів батьки не зважувалися зайти до його кімнати" і хвалили сестру за турботу про Грегора. Потім мати захотіла побачити свого нещасного сина. Нагода трапилася, коли сестра задумала винести меблі із кімнати Грегора, бо побачила, що він навчився лазити по стінах і стелі.

Грегор, чуючи, що мати нерішуче зупинилася на порозі кімнати, заліз під канапу і "квапливо зсунув простирадло ще нижче".

Жінки вирішили витягти із кімнати скриню, але вона виявилася заважкою. А потім мати слушно зауважила, що меблі треба залишити, адже Грегор, коли видужає, має побачити знайомі йому речі. І справді, "втративши людську мову і ведучи таке самотнє життя в сім'ї, він за ці два місяці відбився з глузду", почав забувати, що він людина. "І тільки материн голос, якого давно не чув, вернув йому пам'ять".

Та, на жаль, сестра, яка була перед батьками великим авторитетом у Грегорових справах, мала іншу думку. Мати не зуміла переконати її. "Вони спустошували кімнату, забирали все, що він любив: скриню, де лежав лобзик та інше начиння", письмовий стіл, за яким Грегор готував уроки, як був студентом комерційного училища. Він вирішив урятувати хоча б портрет дами у хутрах, виліз на стіну і притиснувся до скла. Мати зайшла в кімнату, побачила руду пляму на стіні, зрозуміла, що то Грегор, і впала без пам'яті на канапу. Сестра побігла за краплями, Грегор теж побіг у вітальню і став за спиною дівчини. Вона обернулася, злякано скрикнула і вибігла з вітальні, зачинивши ногою двері. Грегору залишалося тільки чекати.

1 2