Педро Кальдерон де ла Барка — Життя — це сон (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Хорнада перша

Двоє подорожніх — Росаура (переодягнена чоловіком) і Кларін — знаходять вежу, в котрій живе прикутий Сехисмундо. Налякані мандрівники спочатку хочуть утекти, але потім вирішують підгледіти, хто мешкає у вежі, побачити злочинця і підслухати, що він говорить. Перед ними постає Сехисмундо:

Ох, горе тут мені! Ох, я нещасний!

Небеса, чому звалився,

Впав такий на мене гнів,

Що за злочин я вчинив

Проти вас — що народився?

Все я зважив, роздивився,

Розібрався у причині,

То й жорстокість вашу нині

Я збагнув уже сповна,

Адже злочин і вина —

Це родитися людині.

Хочу знати все, як є,

Щоб не мучитись журбою

(Хоч я знаю, що виною

Тут народження моє),

Чом недоля мене б'є,

Щоб ще більше я страждав

Через те, що світ пізнав?

Інші також народились,

Чом же їм права судились

Ті, яких я вік не мав?

Птах зродився, як із тьми,

І красується улітку,

Схожий барвами на квітку

Чи на гілочку крильми,

Коли синяву грудьми

Крає й лине у висоти,

Занедбавши без гризоти

Десь гніздечко на межі,—

Чом, як маю більш душі,

Маю менше я свободи?

Звір народиться й міцну

Носить шкіру, різномасний,

Наче знак зірок злощасний,

Кисті мудру таїну,

Коли суть явля страшну

І жорстоку від природи,

Людській силі йде супроти

Дивіться також

В небезпеці сам на сам,—

Чом із кращим почуттям

Маю менше я свободи?

Риба зродиться й не дише,

В піні грається морській,

Ніби човен із луски

Той, що хвилечка колише,

Аби їй плилось вільніше,

І глибокі мірить води,

Забажавши прохолоди,

Аж на дно пірнає в твань,—

Чом, як більше поривань,

Маю менше я свободи?

Зродиться ручай, пливе,

Поміж квітами зміїться,

Мов срібло несе водиця,

Поміж квітами живе,

Коли дзвінко кличе, зве

Поміж квітами до згоди

І в полях без перешкоди

Плине вільно, мов дитя,—

Чом, як маю більш знаття,

Маю менше я свободи?

Що на мене ще впаде?

Наче Етна, я палаю

І готовий із відчаю

Серце вирвати з грудей:

Де закон, причина де,

Щоб людині, мов для страху,

Відібрати перевагу

З нею й пільгу ще таку,

Що Всевишній дав струмку,

Дав і рибі, й звіру, й птаху?

Росаура після такої відвертої промови починає співчувати Сехисмундо, але закутий принц, побачивши незнайомців, хапає Росауру й погрожує убити свідків своєї миттєвої слабкості. Росаура просить пощадити її в ім'я всього людського, що є в Сехисмундо. Вражений такими словами, принц стримує свій порив і починає розмовляти з подорожніми: говорить, що все життя він провів у цій вежі. Росаура, почувши таке, пригадує притчу про двох мудреців. (Один мудрець жив відлюдником і харчувався тільки травами, що їх знаходив у себе під ногами. Він часто запитував себе, чи є на світі людина, що бідує більше за нього. Одного разу, озирнувшись, мудрець побачив іншого відлюдника, який підбирав трави, викинуті ним геть, як непридатні до вжитку, і харчувався ними. Так доля відповіла першому мудрецеві на запитання: чи живе хтось гірше від нього.)

З'являються Клотальдо і солдати. Клотальдо лає вартових, які проґавили двох подорожніх, підпустивши їх до Сехисмундо. Звучить наказ схопити або убити свідків, що бачили прикутого принца. Проте Росаура показує шпагу, яку їй дав невідомий покровитель, наказавши показати в Полонії (саме тут і знаходяться зараз мандрівники) знатним особам. Цю шпагу мусили обов'язково впізнати. Таким чином Росаура й Кларін мали можливість знайти свого покровителя й благодійника. Клотальдо, побачивши шпагу, зупиняється вражений. Виявляється, саме він колись віддав цю шпагу Віоланті, сказавши прислати до нього його дорослого сина (якого він ніколи не бачив) із цією зброєю. Тепер королівський слуга опиняється в глухому куті: з одного боку, він повинен убити людей, котрі бачили Сехисмундо, з іншого — прийняти рідного сина, народженого Віолантою. Клотальдо вирішує піти до короля і, сказавши: "Це мій син! Але він бачив Сехисмундо",— чекати на справедливе рішення короля, який, можливо, розчулений вірністю слуги, пожаліє його дитину і подарує їй життя.

В одному із залів королівського палацу Астольфо і Естрелья (королівські племінники від двох сестер) зізнаються одне одному в коханні і домовляються побратися, щоб уникнути боротьби за польський трон. Адже, як стає видно з їхньої розмови, король Басиліо не має прямого нащадка, а отже, і Астольфо, і Естрелья мають право претендувати на престол Польщі. З розмови також стає відомо, що Астольфо — герцог Московїї. З'являється король Басиліо, який просить послухати його розповідь. Король оповідає своїм близьким і придворним слугам, як кільканадцять років тому народився його син Сехисмундо. Ще до моменту його народження королеву Клорилену мучили кошмари, в яких вона бачила, що народжує чудовисько в людській подобі, яке, народившись, убиває її. Сни королеви справдилися — вона померла після народження сина. Але цим не обмежилося лихо. Справа в тому, що принц народився під час сонячного затемнення, і гороскоп, складений за моментом народження немовляти, вказував на прихід у світ злого і підступного монарха, який уб'є свого батька, а країну повергне в розбрат:

До своїх звернувшись студій,

Я узрів у всьому з жалем

Те, що буде Сехисмундо

Чоловіком вкрай зухвалим,

Принцом-кривдником жорстоким

І монархом нечестивим,

За якого королівство

Стане розбратом злостивим,

Школою хвальби й пороків,

Академією зради,

А він сам, пойнятий шалом,

Серед злочинів і звади,

Має тут мене звалити,

І себе, хоч я правую,

Біля ніг його побачу

(Це із соромом кажу я!),

1 мої сивини стануть

Для ступнів йому за килим.

Хто не вірить злу, коли

Зло постало зрозумілим

З його студій, що він робить

Із любові та потреби?

Тож, прочитавши таке пророцтво, Басиліо вирішив позбавити власного сина свободи й заточив його у вежі. Усім було оголошено, що інфант народився мертвим. Доступ до вежі отримав лише Клотальдо, який і вчив, і виховував нещасного бранця. Тепер король вирішив звільнити принца, адже той не вчинив іще жодного гріха, а отже, Басиліо повівся стосовно нього як деспот. До того ж настав час перевірити, наскільки правдивими були пророцтва про долю Сехисмундо. Басиліо вирішив поставити сина на своє місце й поспостерігати, як він буде керувати слугами. Якщо він виявить кращі сторони свого характеру, то стане законним наступником трону, якщо ж поводитиметься так, як передвіщали зорі, то король навіки позбавить його спадку й передасть право престолонаслідування своїм племінникам. Придворні присягаються королю, що на період "експерименту" жодним чином не викажуть неповагу до Сехисмундо, будуть ставитися до нього як до справжнього повелителя.

Слуги виходять. Біля короля залишається Клотальдо, який сповіщає про мандрівників, що бачили принца. Басиліо милує Росауру й Кларіна, адже весь двір уже знає про існування його сина. Клотальдо радіє такій розв'язці, адже йому не треба зізнаватися, що Кларін — його син. Клотальдо із розмови з Росаурою дізнається, що мандрівники прибули до Полонії, щоб змити кров'ю образу честі. Королівський слуга починає думати, що син прагне з'ясувати, хто його батько, і вбити його, адже позашлюбна дитина є благородною по крові, але ніколи не отримає визнання світу. Проте під час розмови Клотальдо і Росаури виявляється, що кривдник — герцог Астольфо.

Хорнада друга

До короля приходить Клотальдо і розповідає, що все виконано найкращим чином: він сам (Клотальдо) прийшов до Сехисмундо і, знаючи про те, що незабаром станеться, почав розмову про орла, який є найсильнішим серед птахів,— жорстоким хижаком, що вбиває безжально дрібне птаство. Під час розмови Клотальдо дав випити Сехисмундо заздалегідь приготований снодійний напій. Коли принц заснув, його перенесли у королівську спальню, де він і знаходиться зараз. Клотальдо цікавиться у Басиліо, навіщо король вдається до таких хитрощів, чому Сехисмундо просто не сказали правду і не привели до палат. Басиліо відповідає, що хоче перевірити, чи здатний Сехисмундо боротися з вродженими нахилами: жорстокістю, свавіллям... Але якщо виявиться, що принц не може стримати свої порочні бажання, його можна буде так само приспати, перенести до вежі і сказати, що побачене ним — то лиш дивний сон. Клотальдо помічає Сехисмундо, який вже прокинувся і прямує до них. Король швидко виходить. Біля Клотальдо опиняється Кларін, який дякує за те, що Клотальдо назвав Росауру своєю племінницею, а тому її введено до почту Естрельї та оточено увагою придворних. Кларін також жаліється на власну долю. Клотальдо обіцяє подбати про Кларіна.

До кімнати заходить Сехисмундо в оточенні музик. Слуги допомагають принцу одягнутися. Сехисмундо не йме віри тому, що бачить:

О мій світе, що я бачу!

О мій світе, що я чую!

Я дивуюсь і німую,

Вірю й ні в свою удачу.

Я в палатах незрівнянних?

Як же я сюди потрапив?

Я в парчі серед єдвабів,

Поміж слуг, розкішно вбраних?

Я прокинувся зі сну

В гарнім ложі, недолугий?

І мене вбирають слуги

В пишну одіж і ясну?

Не кажіть, що сон — омана:

Я збудився, день сія,—

Чи не Сехисмундо я?

Чом така до мене шана?

Як це сталося мені

Із уявою моєю,

Поки спав я, що себе я

Тут побачив не вві сні?

Долі все ж не обманути,

Хто б тут міг мене повчать?

Їм дозволю слугувать,

І хай буде те, що буде.

Сехисмундо наказує музикам припинити грати. На заперечення одного зі слуг, що принц сумний і його сум треба чимось розвіяти, Сехисмундо говорить, що його сум не розвіяти музикою. Побачивши Клотальдо, принц підходить до нього. Клотальдо припадає до руки Сехисмундо і покірно повідомляє, що той народився в королівській сім'ї, але через страшне провісництво зірок був заточений у вежі. Тепер же, коли король, його батько, став старим, Сехисмундо вирішили повернути у палати. До зали заходить Басиліо. Клотальдо припиняє свою розповідь, кажучи, що сам король оповість те, чого він не встиг розказати. Сехисмундо слухає розповідь придворного з дедалі більшою люттю. Наприкінці ж неї гнівно вигукує, що Клотальдо підлий брехун, адже був покірним слугою короля і жорстоким владарем закутого принца. "Помри від моєї руки",— кричить він. Один зі слуг намагається попередити вбивство і вигуком спиняє Сехисмундо. Клотальдо, скориставшись цим, швидко виходить із зали. Натомість заходить Астольфо. Він, згідно з етикетом, чемно знайомиться із принцом, але Сехисмундо не відповідає йому доброзичливістю.

1 2 3