Вона не могла часто відвідувати його у лазареті, бо на то потрібен був дозвіл, але щодня приходила у шпитальний двір, під вікна. І тепер вона стояла там, наче чогось чекала. Раскольников відчув, що серце йому стиснулося, він здригнувся і відійшов від вікна. Потім кілька днів Соня не приходила. Раскольников виписався з лазарету і дізнався від арештантів, що та захворіла. Він дуже занепокоївся, послав довідатися, що з нею. Соня прислала йому записку, запевнила, що вже одужує і скоро прийде до нього "на роботи".
День той був ясним і теплим. Раскольников пішов на "роботи": на березі ріки у сараї було обладнано піч для виготовлення алебастру. Раскольников вийшов з сараю, сів на колоду і подивився на широку ріку. З іншого берега чулася пісня, там чорпілися кочові юрти. "Там була свобода і жили зовсім інші люди, не схожі на тутешніх, там наче самий час зупинився, наче не пройшли ще віки Авраама і стад його". Нечутно підійшла Соня, сіла поруч з Раскольниковим. Вона привітно і радісно посміхнулась йому, простягла руку, яку він не відпускав. Раскольников і сам не зрозумів, що таке трапилося, йому здалося, що якась сила кинула його до ніг Соні. Спочатку вона злякалась, потім все зрозуміла. Він стояв перед нею на колінах і плакав, вона відчула, що він любить її, любить безкінечно. Вони хотіли говорити, але не могли: сльози стояли в очах. На їх блідих "обличчях сяяла зоря відновленого майбутнього, повного воскресіння в нове життя. Їх воскресила любов..." Раскольникову залишалося ще сім років каторги, але він знав, що воскрес, відчував, що і Соня воскресла разом з ним. Увечері йому здалось, що навіть каторжники змінили ставлення до нього: він заговорив з ними, йому ласкаво відповіли. Раскольников лежав на нарах і думав про Соню. Він знав тепер, що його безмежна любов спокутує всі провини перед нею. Під подушкою лежало Євангеліє, він попросив Соню принести його перед тим, як захворів, але так і не прочитав нічого звідти. Не відкрив він його і тепер, але подумав, що переконання і віра Соні тепер стануть і його почуттями. "Він навіть і не знав того, що нове життя не даром же йому дістанеться, що треба... заплатити за нього великим, майбутнім подвигом".