Дивосвіт прадавніх слов'ян

Твір на тему

Дивосвіт прадавніх слов'ян

Здавна в Україні, багатій на хліб та усяке зело, землі, кожна травинка, билинка, тварина чи домашня худоба промовляла до людини близькою і зрозумілою мовою. Від дощу, сонця залежало головне в житті стародавнього та далекого пращура-слов'янина. Тому й намагалися наші далекі предки жити в мирі і злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, і боялися, і боготворили. Тому й наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю.

Грози та битви грізний бог — так можна назвати Перуна. Бога блискавки, грому та дощу. Його видимими земними символами вважали кремезного дуба, червону калину, вепра та півня-будимира, що проганяв нечисту силу темряви та пробуджував сонну природу. Сварог був богом небесного вогню. Він "подарував" землеробам ковальське знаряддя, "навчив" їх розпікати в горнилі залізо та кувати з нього зброю. Цим він нам нагадує грецького героя Прометея, який у давньогрець ких міфах приніс людям вогонь і навчив ним користуватися. А ще Сварога ми впізнаємо у казці про Кирила Кожум'яку, який оборонив людей від страшного змія, запряг його в плуг і проорав величезну борозну, слід від якого тягнеться і зараз від Києва до Житомира.

Освячення й боготворіння Сонця збігалося з пошануванням Дажбога, сина Сварога. Великої честі заслуговувала людина, яку порівнюва ли із сонцем. Коли ми щедруємо на старий Новий рік, 13 січня, то співаємо: "ясне сонечко — то господиня, ясен місяць — то господар, ясні зірки — то його дітки".

Богом живої природи був Ярило, кохання — Лада, що й досі у слові "лад" уособлює злагоду і мир між людьми.

Інші варіанти цього твору: