Етюд. Краса поетичного слова

Твір на тему

Етюд. Краса поетичного слова

Багатьом людям подарував Шевченко цілющий промінь поезії. Його іскра завжди освітлює найзаповітніший куточок серця — куточок прекрасного. Люди не в змозі забути прекрасних рядків Шевченка, звернених до сучасника:

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити...

Життя іде розміреним кроком назустріч сонцю. І здавалося б, для чого людям поезія, коли в них є сніг і гори, дощ і зірки, сонце і хліб. Але ж без поезії гори перетворяться просто в кам'яні нагромадження, а сонце в небесне світило, яке випромінює тепло, дощ — у неприємну воду і калюжі. Ось як чудово, образно малює танок весняного дощу поетеса Ганна Козаченко:

А дощ не плаче — дощ сміється,

А дощ не сміється — співа,

І пророста з земного серця

Зеленим пагінням трава.

А дощ танцює по бруньках,

І бруньки лускають від сміху,

І листячко дощу на втіху

Тремтить-сміється на гілках.

Уявляєш відразу радісну картину весняного пробудження природи, яка спрагло ловить краплі дощу, п'є цілющий сік неба. Ось для чого поезія в нашому житті.