Завантаження
Михайло Яцків, "Олень проклинає"
Відколи старий олень затямив, не було такої години, як тепер. Він знав ворога на двох ногах і того на чотирьох, що шерсть на нім як старий мох, а голос понурий, страшний в пізню осінню піч, коли студений місяць глядить на землю, але такого, що тепер діялося, ще не бувало.
Тямить, як змалку вбили його брата. Зачалася нагінка зі всіх боків, врешті стріл — брат, як підкошений, впав на коліна. Кинувся назад, благав очима, аж тут надбіг ворог і заколов сердегу...