Тая згадка розразила Гнатову рану, і тут, разом із потоками сліз із очей, в душі його заклекотало безсильне злування. — У, як я тебе ненавидю! І повік, повік ненавидітиму! — обрікавсь він. — Еге, таки повік!!
Ні, нащо повік? Змине рік… навіть і те ні…— змине місяць, і хлоп'я забуде усю ненависть проти батька; але вже, запевне, ніколи й нічим не приверне до себе батько один раз загублену синову довіру… І котрий з-поміж них буде нещасливіший?
31 мая 1890 р.
Звенигородка на Київщині