Але ти вже сам по собі.
Молодий. Але як? Що з ними.
Старий. Ти хотів побачити їх руки, почути тепло, подивитись в очі, і таке інше. але подивись мені в очі тепер, і скажи: що це змінить? Що від цього зміниться?! Все правильно. Кожна людина, яку зустрічаєш — правильна, кожен крок, який робиш чи не робиш, і кожне слово теж правильне. І все що змінюється — це життя перед твоїм вікном. Саме головне в тобі ніколи не зміниться.
Пауза. Молодий все більше опускається.
Старий. Знаєш, я. радий, що ти прихав. Але я. втомився. Ти пустиш мене поспати? Трохи поспати. Я зовсім без сил.
Пауза.
Старий встає, йде до ліжка, сідає, знімає взуття, лягає та відвертається головою до стіни.
Молодий бере з підлоги фото.
Молодий. Думаєш. вони любили мене?
Старий. Хто їх знає. Краще не думай про це. йди далі.
Молодий. Далі. а куди далі? Далі вона чекає на мене вдома. а я. навіть не подзвонив їй. ні разу не сказав, що.
Старий. Ти любиш її. ту маму свою?
Молодий. Чи люблю? Знаєш. люди так люблять любити. себе і цей світ взагалі. І стають чисті від цієї любові. А я тварюка. Грязна тварина. Ззовні в мені нема навіть натяку на любов до себе. і ближнього. Нема зерна, з якого воно вирости може. Іноді я думаю, що мені треба на лобі великими буквами написати: тварюка! І потім на весь світ прокричати! Але кожен день я встаю і живу для людей, для світу. І чомусь не признаюсь. Але кожен день помираю і воскресаю для цієї любові. і другої не шукаю. Може я і прийшов сюди, щоб навчитись любити? Те, що близько. і далеко.
Старий. І ти дійсно думав, що тут тебе навчать цього.
Молодий. А ти не хочеш. піти зі мною?
Старий. З тобою?
Старий. Ні. Це дім батьків. Я до нього довго йшов. Думав, рознесли, але стоїть. Він дуже великий для мене. Я не кину його. Йди краще сам.
Молодий. А якщо я. якщо я залишусь з тобою? Поки. Не хочу лишити тебе одного в цьому домі.
Старий. Для чого?
Молодий. Може тут хтось скаже, де мій дім.
Старий. Тільки ти знаєш, де він.
Молодий. (після паузи) Знаєш, я думаю, що в кожному з нас росте дерево. В когось воно пишне, широке, і листя в нього так шелестять. особливо. Деякі дерева — це просто голі криві гілки. Вони як півтіні. Іноді заворожують, але в основному в них тільки сіра туга. і холод. А є дерева з народження надломлені. І ця тріщина, надломленість, відбивається в очах! І вони так і ростуть надломлені. І ніщо вже не поможе їм. Ніщо не виправить. Не спасе! Знаєш, я боюсь за своє дерево.
Старий встає, повертається обличчям до Молодого.
Старий. В шафі є куртка. Сіра. В кишені. блокнот мамин. Ми разом його писали. Вона записувала щось. читала мені. потім ми разом додумували, малювали. Тато злився страшно. і ми ховались від нього. Я ж малювати і писати тоді ще не вмів. і мама теж мало. Я його тримав з собою всю дорогу. Після того, як вона. пішла, не написав ні слова. Багато листків загубилось, порвалось. деякі слова розмились. але одна сторінка. остання. там. вірш, який вона мала. який ми з нею разом. ти. допишеш його?
Світло поступово згасає. Ми починаємо чути звук моря та неспокійного, завиваючого вітру.
За мить світло запалюється знову, і ми бачимо відчинену чорну шафу, в якій сидить Молодий в одежі Малого з блокнотом в руках.
Молодий. Але чи приведе він мене додому? Чи дійду я колись... до дому?
Світло поступово згасає. На сцені починає блимати світло від прожекторів. Ми бачимо, як на сцені, неначе за білим полотном, пересуваються три нечіткі фігури (Старого, Малого і Молодого) та поступово зникають.
Світло згасає повністю.
За мить світло запалюється знову, та ми знову бачимо кімнату Старого, тільки все перевернуте догори дриґом, розкидане. Кімната пошматована і майже зруйнована. Серед цих руїн за столом перед вікном сидить Старий і дивиться на свічку, як на початку.
Епілог
На сцені стоїть столик з лампою, біля нього в кріслі дрімає Марія.
Ззаду підходить Молодий, вмикає світильник. Марія лякається і прокидається.
Марія. Це ти! Злякав як.
Молодий присідає біля неї.
Марія. Я ж думала, ти далеко, а ти вже тут. як і не йшов нікуди.
Молодий. Я був далеко. а ти і не побачила.
Марія. І як там?
Молодий. Довго. розказувати. Ти виспалась?
Марія. Так. я бачила сон. Ти мені снився. Але так дивно. Це був не зовсім ти. Я стала тобою. влізла під твою шкіру. І втекла в море. Тоді ми проходили протоку Дрейка, екватор. Найштормовіше місце в морі, знаєш. І от перед заходом в протоку вирішили ми з хлопцями вийти на палубу поганяти м'яча. Тут чуємо, що капітан нас кличе, кричить, щоб ховались по каютам, бо буде шторм. Всі почали розбігатись, хто куди. Я була з м'ячем, він випав з рук, закотився за уламки трапу і заплутався в сітці. Я побігла його дістати, і коли піднялась — на палубі нікого не було. Тільки останній хлопець закривав двері до каюти за собою. Я побігла до нього і почала кричати, але море вже сильно шуміло, він не почув мене. Я стала на палубі одна. Ставало все холодніше, корабель починали качати високі та злі хвилі. Я прибилась до трапу і міцно вхопилась за нього. Море ставало все агресивніше. Воно кидало корабель, як малу легку іграшку. Судно накривало крижаною водою, яка попадала і на мене, на одяг і обличчя. Мене почало трусити та нудити від цього качання. В ногах та руках стала якась слабкість, я вже не довіряла їм. Я опустилась на коліна, відвернула обличчя від шумного моря і закрила очі. В той момент я захотіла помолитись, але я не знала ні одної молитви! Я просто почала повторювати про себе: поможи, поможи, поможи! Не знаю, скільки часу так пройшло. Може, вічність. Потім море на мить заспокоїлось, корабель знову пішов горизонтально по воді. Я почула, що на плече моє лягла якась рука. Я відкрила очі і побачила перед собою. негритянку. Вона була чорна в білій футболці, з високим, неслухняним волоссям. Вона дивилась на мене безмежно добрими і печальними очима, і потім сказала, — "Нічого не бійся, тільки навчись називати Бога другом!". Вона сказала це так легко, ніби завжди ходила по такій штормовій воді. Вона ще раз кинула мені свою білу усмішку, поплескала по плечу і пішла. Корабель знов почав ходити вгору та вниз. Але я продовжила триматись. Подивилась на море, і в мене перехопило подих від шторму. Від його могутньої краси. Віддалік блиснула темно сіра, блискуча спина дельфіна. Почали виднітись острови мису Горн, і я зрозуміла, що ми йдемо по курсу
Молодий. Скажи. чого ти вибрала мене?
Марія. Я була молода. Мені сказали, що я ніколи не буду мати дітей. Тоді я не дуже злякалась чи переживала через це. В мені не було любові. Ти знаєш, як це: вирвати з серця всю любов і змиритись з цим? Але потім я зустріла його. і відкрила, що я ніколи і не виривала цю любов з себе. Але я була зла на себе, що не можу дати йому дитину. Я почала думати про всиновлення. Шукати дитину свою. Де тільки я не була. Одного разу я приїхала в Україну. Там, в дитбудинку, був хлопчик один. рудий. Ніби горів зсередини. Ходив в перший клас. Я захотіла забрати його. Він не знав батьків. Вони кинули його після народження. Але любив їх. Я приносила йому журнали, і він, коли бачив якусь гарну дівчину на фото, то кричав, що то його мама! Я лишилась. Мені дозволили приходити до нього, поки проходило всиновлення. Не знаю, чи любив мене. але любив годинник у виховательки. Вона його якось забула на столі. Він взяв його і втік в туалет. він там довго роздивлявся його. потім спустив в унітаз. Він хотів, щоб ніхто не знав, що він взяв його. Потім побіг до виховательки і сам признався. Вона не кричала на нього. Майже нічого не сказала йому. Потім, на уроках, вона не давала йому нічого, ні ручки, ні зошита. Він нічого не розумів. Чого він не пише, як всі інші діти? Він не знав, де себе діти. Залазив під парту і кричав. Вихователька не помічала його. Потім він заспокоївся. Заліз під парту. знайшов лінійку. і став міряти стіни в класі. Вихователька подзвонила в психлікарню. Його забрали. Там з ним не зробили нічого страшного. Тільки дали декілька уколів. І привезли назад. Але він вже був. сам не свій. Це вже був не він. я не змогла його забрати. Потім я побачила діда твого. Він сидів з тобою перед дитбудинком. І ти сам прибіг до мене. Я хотіла. вкрити тебе. дати дім тобі. але тепер бачу, що прийшла пізно.
Молодий. Знаєш, іноді найсильніша любов народжується на відстані. і навіть коли я далеко. моя рука тут, біля твоєї. і завжди тут буде.