Дійові особи:
Молодий (25) — колишній студент — медик. Став сиротою в ранньому дитинстві. Був всиновлений прийомною сім'єю з Італії. Наразі доглядає за своєю прийомною матір'ю.
Марія (45) — прийомна мати молодого. Не може мати дітей, але дуже їх любить. Тяжко хвора.
Донедавна працювала флористом.
Старий (60) — рідний дідусь молодого, колишній моряк. Є єдиним живим родичем Молодого.
Наразі вже не ходить в море та повернувся в дім батьків, який втратив в дитинстві.
Сестра (16 — 20) — рідна сестра Старого (в спогадах).
Малий (11) — образ, що уособлює Молодого та Старого в дитинстві, виконується одним актором.
Мати (30) — рідна мати старого (в спогадах).
Батько (39) — рідний батько Старого (в спогадах).
Вихователька (30) — вихователька з дитинства Старого (в спогадах).
Жінка з натовпу 1,2 (45 — 60) — жінки з дитинства старого ( в спогадах).
Пролог
Сцена в напівтемряві. На ній знаходяться тільки дві особи. МОЛОДИЙ (25). Темноволосий, худорлявий юнак з синіми морозними очима та тонкими, строгими вустами. Його волосся причесане або зализане назад. Образ навіює холодність та відстороненість.
МАРІЯ (45). Мініатюрна жінка з короткою рудою стрижкою. Волосся рідке та розтріпане. Вона серйозно хвора, бліда, тяжко дихає. Не зважаючи на хворобу, в її обличчі є щось світле, дитинне. Обоє говорять сповільнено, виважено, з легким італійським акцентом.
Жінка сидить на інвалідному візку, хлопець — на стільчику, між ними — невеличкий круглий стіл, на ньому — настільний світильник. Під час розмови Молодий грається зі світлом, вмикає і вимикає його.
Молодий. Знаєш, ти мені снилась сьогодні.
Марія. І що тобі снилось?
Молодий. Я втік з дому і пішов в море. Потім писав і висилав тобі листи з кожного міста, до якого причалювали. Одного разу привітав тебе з днем народження. Ти не відповідала.
Місяць, другий. Я почав відчувати, що щось не так. Ти завжди швидко відповідала. І пошта на судно приходила.. .вчасно і вправно. Написав тату, він сказав, що ти відлетіла, і в тебе тепер інша адреса. І я продовжував писати тобі листи. Від руки. Потім виходив на берег, і в кожному місті, в кожному зустрічному вікні тихо виглядав і шукав тебе, шукав твій. і свій дім.
Марія. І знайшов?
Молодий. Не знаю, не додивився.
Марія. Не бійся. Скоро може частіше буду снитись. Частіше будеш писати. Будеш висилати свої вірші. самі нові...
Молодий. Ні.
Марія. Чого?
Молодий. Бо я не пишу вже.
Марія. Давно?
Молодий. Пам'ятаєш той вірш, який я читав тобі на свій день народження?
Марія. Від якого я ще плакала?
Молодий. Так. я тоді повірив тобі. цим сльозам, і собі повірив.
Марія. І що?
Молодий. І вирішив понести його далі. відкрити іншим.
Марія. Ти нічого не розказував про це..
Молодий. А що розказувати? Нічого. Виявилося, що. нічого в ньому нема. Спочатку як говорив, всі слухали, потім почали зиркати з-під лоба, і я. щоки мої почали горіти, я не знав де дітись, і здалось, що і одяг на мені горів.
Марія. І далі..
Молодий. І згорів. (він остаточно вимикає світильник, який до того клацав). Марія нервує, забирає в нього з рук світильник, протягує до себе, вмикає світло.
Марія. Досить вже! Зараз дограєшся, і точно згорить. (після короткої паузи) Ти був у лікаря?
Молодий. Так.
Марія. І що?
Молодий. Нічого. Говорив за мою короткозорість. Прогресує сильно. Треба буде прийти через три місяці.
Марія. Чого через три? Ти ж ходиш кожні пів року. Молодий. Цей раз через три. Зір вже швидше падає.
Марія. І через що це?
Молодий. Сказав, що спадкове.
Марія. Хтось в твоїй сім'ї носив окуляри?
Молодий. Звідки я знаю? Ви ж мене ще малим забрали. Пам'ятаю тільки, що дід іноді окуляри вдягав. І злився від цього дуже. Відкидав їх. Бурчав.
Марія. Ти тільки його і пам'ятаєш. Знаєш, які ти два слова знав, коли ми взяли тебе? Молодий хитає головою.
Марія. "дід" і "йожик". Перші дні під столом і у шафі ховався вночі. Ти малий був. Шість тобі було. Ти більше нічого не пам'ятаєш?
Молодий. Блокнот.. .зелений . дід завжди з собою носив. Маленький такий, він в кишеню його поміщався. Якось він забув його на столі, я взяв і почав гортати, але там все від руки було написано.. криво.. .я ж ще тоді читати не вмів. вирвав першу сторінку, потім дід побачив, і як підлетів. такий злий став. Я відкинув цей блокнот і втік.. .з цим листочком одним. Думав на потім зберегти. Згубив.
Пауза.
Молодий. Ще фото було. пам'ятаєш? Чорно біле таке?
Марія (напружено, з холодною серйозністю) Ну.
Молодий. Там ще щось написано було. теж від руки.
Марія. Ну.
Молодий. Це були вони? Мама з.
Марія. Ну.
Молодий. Ти знов його сховала?
Марія. Ні. Просто поклала в надійне місце.
Молодий. Нащо?
Марія. (починає нервувати) А нащо воно тобі?
Пауза.
Молодий. Чого ти боїшся? Я раніше в тебе про них ніколи не питав. Мені потрібно було лише це фото.
Марія. Для чого? Вдивлявся в нього, як сам не свій. Для чого? Що це тобі дасть тепер?
Молодий. А тобі все треба пояснювати? Може мені просто треба було їх бачити. Думаю, маю право.
Марія. Думаєш, що так вернеш їх? Ти вже не малий, а ще літаєш десь. Вони там, далеко, а ти тут. Маєш звикнути. Тут справжній дім.
Молодий. Звідки ти знаєш. де справжній?
Марія. Вибач. знаєш, ти маєш право і повинен побачити. те що треба. Поки не пізно.
Молодий. Ти боїшся, що я покину тебе?
Марія. Ти ж знаєш, я люблю тебе. І я з тобою, навіть коли ти далеко. Тобто завжди. Я вже стараюсь. не тримати тебе. Сам знаєш, як я довго йшла до того, щоб ти сидів тут біля мене.. Не злись.
Вона виймає фото, протягує йому.
Він мить дивиться на неї, по тому несміло протягує руку і бере фото. Оглядає його, рухає губами, нечутно читаючи. Ходить по кімнаті.
Марія. І не прикидайся, що погано розумієш написане. Я ж чула, як ти цю мову зубрив вночі. В тебе вже краще виходить.
Він знов наближається до неї ззаду, поривається погладити, вагається, на півдорозі відводить руку та направляється до виходу.
Марія. І що, так одразу підеш?
Молодий. А чого ждати? Більше двадцяти років пройшло.
Марія. Не йди. поки. Почекай трохи. Зовсім трохи. Сядь тут. Побудь зі мною. Потім поїдеш.
Молодий. Чого?
Марія. Бо ти ще встигнеш. А я.
Молодий. Ти знов за своє? Ти весь час будеш думати тільки за себе? Коли ти вже перестанеш тримати мене? Я вже втомився від цього. від твоїх.
Марія. Ти не розумієш, я відчуваю.. Я хочу, щоб ти побув зі мною зараз. Потім підеш. Будеш вільний. І я піду. Ще не довго лишилось. почекай трохи.
Молодий. Знаєш, я ніколи не розумів тебе. Ти зараз ведеш себе як мале дитя. Ти ж сама знаєш, що я не лишу тебе на зовсім. І ти знаєш, як давно я про це думаю.
Пауза. Молодий дивиться на фото, не помічаючи матір.
Молодий. Я не знаю, скільки це займе часу. Може тиждень, може більше.
Молодий наближається до неї ззаду, кладе руку на плече.
Молодий. Не бійся. Я не малий. Все буде добре з тобою. Ти сильна.
Він поспішно розвертається та йде до виходу.
Марія. Добре. Якщо не хочеш чути мене, тоді скажу прямо. Якщо ти зараз підеш, то. то може вже не побачиш мене.
Пауза. Молодий застиг і дивиться на неї, не знає, що сказати.
Молодий. Що. що ти. говориш. Я не вірю. Завтра ти встанеш і знов
будеш годинами стояти біля дзеркала, як недавно, і крутити коси. цією своєю плойкою. і робити це все. ці всі дівчачі штуки. Поїдеш в магазин і купиш купу всякого яскравого, дитячого мотлоху, і своє улюблене малинове морозиво. Потім приїдеш і спечеш Маргариту. І будеш чекати мене. Не кажи такі слова. Такого не може бути. Якщо ти так хотіла втримати мене біля себе, то. Думаю, мені вже давно час знати, звідки я, і хто.
Підходить, кладе руки їй на плечі.
Молодий. Постарайся поспати поки. Я. скоро.
Різко розвертається та виходить.
Молодий. (зупиняється перед виходом). Я буду дзвонити.
Марія. Краще напишеш! Листа.. .або вірша. Вже будеш писати мені.
Світло на сцені поступово згасає.
Дія 1
Світло запалюється. Чути важке та глибоке чоловіче дихання. Приміщення являє собою невелику кімнату, захаращену різним незвичайним лахміттям. Більшість речей старі та потріпані.
Перед вікном за столом сидить чоловік, СТАРИЙ (60), втупившись у свічку, що горить перед ним. Він зсохлий та сутулий. Його очі вицвілі, хоча ще зберегли запал минулого. Не зважаючи на вік, має ще чорне волосся, що тільки у скронях взялося сивиною. Перед ним на столі лежать окуляри (можуть бути поломані). Він — колишній моряк.
За спиною чоловіка, посередині сцени, стоїть чорна висока шафа, біля неї — невисокий стелаж. На полицях: фото, картини та статуетки з різних екзотичних країн. Поблизу шафи стоїть старе дерев 'яне ліжко та дитяча люлька. Біля люльки — Ікона Пресвятої Богородиці з обгорілою рамкою. Ближче до краю сцени — дерев 'яні двері.
Ми чуємо тихий шурхіт. Відтак перед дверима з'являється чорноволосий хлопчик МАЛИЙ (11).